За два тижні до свого звільнення, сидячи в одиночній камері штрафного ізолятора, я послав на волю незвичайне лист поки ще неіснуючого адресату. Я написав його сам собі.
Оперативник, що уважно сканував всі мої послання, дуже здивувався. До мене навіть прийшов психолог. Все-таки дев’ять років відсидки, більше півроку ізоляції в одиночці — мало. Але я, як завжди, стояв на голові і посміхався. Вони звикли. Лист пропустили.
Через півроку після звільнення я отримав цю «капсулу часу». Впевнений, послання з недалекого минулого від вже неіснуючого зека нагоді не тільки мені. Злегка відредагувавши, я вирішив поділитися ним.
Здоров’я, Антон!
Пишу тобі і вже впевнений, що відповіді не дочекаюся. Забавно писати того, кого ще немає.
Уявляю, як ти будеш читати цей лист. Такий наліт поблажливості трохи більше дорослої людини з прихованим інтересом до того, кого вже немає.
Коли ця «капсула часу» потрапить тобі до рук, ти вже відчуєш все те, що мені ще тільки належить пережити. Я ніби тебе доганяю. Твої колишні відчуття, емоції і почуття – це моє майбутнє. Ти вже від них відпочиваєш, я ж їх тільки передчуваю.
Ти точно досвідченіші за мене. Але, повір, я тобі не заздрю. Адже я молодший за тебе! І, тому, мені ще тільки належить зануритися в ту ейфорію, від якої у тебе залишилося лише післясмак. Так що заздри мені ти.
Не буду питати тебе, чи з усіма ти зустрівся, з ким хотів, все обговорив, і отримав хоч соту частину того, на що розраховував. Все одно промовчиш. Ну так я десь через місяць все одно дізнаюся як ти там облаштувався, чим займаєшся і з ким кувыркаешься.
Які в тебе можуть бути секрети від мене?
Як-ніяк, а ми ж рідня, хоч ще недавно і не підозрювали один про одного. Нічого дивного. Не знати себе — звичайна справа. Ми дивимося за горизонт, не бачачи білі гриби під ногами. Перебираємо всі нових і нових «френдів», віддаляючись від вірних друзів. Пізнаємо нескінченність зовнішнього, не знаючи про космос внутрішнього. Цієї соціальної далекозорості коли-то були вражені і ми з тобою. Але щось змінилося, ти відчуваєш?
Мені давно і дуже добре була відома твоя товариськість, як і тобі моя замкнутість. Я вірю в неистощимость твого оптимізму, як і ти в непохитність мого спокою. Але лицем до лиця ми зустрілися з тобою лише тут, в «паралельному світі». І вже тепер, за життя тільки разом!
«Всесвіт — не дура!» — ти не змінив своєї вічної приказці? Ця «не дура» змусила відволіктися тебе від повсякденної рутини та щоденної гонитви за примарним. Їй, як бесстрастному хірурга, довелося різати по живому і без наркозу. Все те, що колись здавалося тобі дорогим і потрібним — як рука або нога — нині стало якщо і не чужим, і не таким вже й важливим. Або там, на волі, тобі знову все стало здаватися інакше?
Як шкода, що стіни часу не так прозорі, як залізобетонні перегородки моєї камери. Тут, у штрафному ізоляторі, я можу вплинути на будь-кого, але як мені змусити тебе пам’ятати про мене?
Якщо тобі від надмірних узливань не відбило пам’ять, якщо твоє Его знову не помутило розум, і ти дивишся на речі і події без особливо міцних пристрастей до них, якщо ти поки ще не закоханий сорокарічний ідіот, то просто уважно читай цей лист. Це максимум, що мені зараз від тебе потрібно.
Я — твоя пам’ять, твоя усвідомленість і шепіт тієї всесвіту, що «не дура».
Не будь дурнем і ти. Адже якщо мені зараз без «лахів і бабла» не так вже й погано, то невже ти там став переживати про це? Якщо так, то пригадай, як потішив тебе той брусок смердючого господарського мила, що принесли мені годину тому. Згадай, як ти їм чистив зуби. Як загортав у туалетний папір хліб і «пік» свою пайку на батареї опалення, лише б урізноманітнити тьмяний вечерю. І адже цей хрусткий шматок сірого тесту ти називав — «тортик»! Впевнений, що згадавши це, ти хоч на мить, але позбудешся від мани сурогатного світу. Адже тільки заради цього я і пишу «лист в нікуди».
Як поживає твій безпристрасність? Злишся ти на міражі? Посмішка на місці? Чи твоє добродушність дало тріщину? Чи Не забув ти про йогу? Можливо, тільки заради знайомства з йогою, заради її принципів, заради того, щоб ти навчився жити без насильства і брехні, без користолюбства і похоті наша з тобою доріжка і звернула в бік колючки, вишок і парканів. Адже, право ж, не для цього!
За моїми розрахунками цей лист ти будеш читати ще не визначилися — де, як, з ким і на що… можливо тобі допоможуть поради бувалих? Хоч ти вже і сам один з них, але все ж перечитай, гірше не буде. Не сподівайся — живи миттю — розвивайся. Мені, як досліднику світів, дуже цікаво, чи дієві ці поради по той бік паркану?
Молю тебе, не роби те, що тобі не по душі! Ти вже вмієш чути себе, і як було б нерозумно знову дати себе обплутати непотрібними зобов’язаннями. Чини так, як хоче твоя, а не чиясь душа. І нехай навіть твій дрібненький вибір буде свідомим. Тільки так ти зможеш бути собою.
Бувало, я розмірковував над тим, чому ж для усвідомлення постигнутого нас з тобою закинуло саме у в’язниці, а не в комуну на Мальдівах чи не в монастир Гоа. Логічного пояснення немає. Залишається присмирити своє невпокорене Его і жити в тому світі, де нам сталося проявитися.
До речі, про Его. Як там воно? Все так же штовхає до «більшого і краще»? Так, знаю, що воно таке. Ось вже хто на пару з лінню твій головний ворог. Не спускай його з короткого повідка! Тут воно так навчилося мімікрувати, що відразу і не зрозумієш, гординя це або принциповість, марнославство або совість, виховання або почуття переваги. Ату його!
Зменшення почуття власної значущості, принцип обміну з світом, доброзичливість до всього, що приходить і йде — тобі пояснювати? Ці техніки нам добре відомі і не раз випробувані. Механізм Всесвіту працює, і ти це знаєш! А часу для медитації у нас з тобою однаково багато — 24 години на добу. Дій без перепочинку, а то я дотянусь до твоєї сідничної чакри і звідси!
А пам’ятаєш, яке ми зробили дивовижне відкриття про прихований в глибинах нашої скромності манії величі? В бажанні бути для всіх хорошим ховався Наполеон. Скромність хороша і зручна кому завгодно, але тільки не її власникові. І твоя боязнь когось засмутити відмовою, невміння сказати «ні» — це й була та фобія, яку ти все-таки здолав. Хорошим для всіх може бути тільки Бог. Ти не Він, і свою переможеним скромність залиши за цими тюремними стінами.
Загалом, якщо ти «сечешь фішку», то написаного мною тобі вистачить на роки. І зупинити, і поправити, і нагадати про усвідомленості кожної миті життя. Та й просто дати про себе знати. Адже я з тобою, де б ти не був! Ось що точно не варто забувати. Буде нудно, або нудно, або надто завзято — я тут як тут, не сумнівайся. Спина до спини весь термін і халва в одне обличчя…
Кріпись там, бідолаха! Від душі душевно у душу!
