Як правильно покарати хама

2


Моя однокурсниця Аня зі своєю донькою та старенькою мамою все літо живе на дачі під Пітером. Дача дуже давня, ще дід будував. Живи так радуйся, тільки три роки тому загальну ідилію дачного селища зруйнував новий сусід абсолютно бандитської зовнішності і змісту. Нового господаря життя звуть Артем – здоровий такий мужик з золотими зубами (досі всі гадають – вірменин він або циган, а запитати не вирішуються, і правильно роблять…)
Артем почав з того, що скупив дві ділянки. Потім самовільно прирізав до своїх володінь ще й пустир. Сусіда праворуч посунув на половину своєї нової лазні, а коли той обурився, з міста понаїхали дорогі джипи упереміш з іржавими копійками, з них повилазили братки точно такий же нез’ясованої національності та Артем під загальний сміх, шмагав скривдженого сусіда своїми бурштиновими чотками по губах, примовляючи: «Навчися ввічливо розмовляти, тоді з тебе люди будуть поважати… лазня йому моя не подобається… А повітрям дихати тобі подобається?» А коли Артем став заст. голови кооперативу, членські внески помітно підросли.
Але повернемося до Ганни. Дідусь залишив їй у спадок старий колодязь, який він власноруч вирив на своїй ділянці за допомогою лопати і дурною лози. Більше питної води не було ні в кого (бурду, що тече з крана пити ще ніхто не наважувався). По дорозі з дому, дачники набирали величезні каністри питної води з колонки за п’ять кілометрів від селища, на вихідні вистачало з лишком. Так і жили. Якщо ж у якогось сусідського, залишеного на тиждень дідка, закінчувалася вода, зрозуміло Аня завжди пускала такого стражденного з відром до свого колодязя.
Але тут на горизонті замаячив Артем. Спочатку він, позаздривши чужому щастю, став шукати воду у себе. Нагнав екскаваторів, перетворив свій величезний ділянку в решето, але води не було.
Тоді циган чи вірменин прийшов до Ані і пред’явив ультиматум: «Сусідка, раз ні у кого немає води, твоя вода повинна стати громадською. Все, ваша куркульская життя скінчилася! Так що даю тобі тиждень терміну – проріж прохід у своєму паркані і звідси до колодязя прибери грядки, щоб у людей з’явився вільний шлях до вашої воді».
Аня спробувала заперечувати, мовляв, якщо ми на своїх нещасних шести сотках зробимо прохід, то що ж залишиться нам? Та й не бездонний колодязь, самим не завжди води вистачає, та й…
Артем перебив її простим і чесним питанням:
– Тітко, ти я бачу вирішила зі мною повоювати. А ти сама готова до війни…?
Через тиждень, коли вийшов термін ультиматуму, вірменський циган бензопилою вирізав арку в дерев’яному паркані, і через утворену дірку відразу стало видно, що сім’я Ані до війни готова не була.
Дочка плаче, у мами прихопило серце, та й Аня була не в захваті від початку бойових дій. На цій ноті, будинок постукала старенька бабуся з села, яка вже багато років носила парне молочко від своєї корівки. Швидко запитавши – що в будинку за траур, а небіжчика немає, отримала вичерпну відповідь і… весело розреготалася:
– Ну, ви міські, просто як діти малолітні, вам не можна жити на землі, не вмієте ви свого цінувати і захищати.
Аня заперечила:
– Як захищати? З порожнім відром кинутися на нього?! Ви б його бачили. Навіть ваш дільничний у нього на побігеньках.
– Я й дивитися не хочу, тільки не все вирішується силою. Хочеш я свого сина Митьку настрополю, він по труну життя відвадить того гівнюка від вашого колодязя. Ти Митькові тільки на бензин підкинь, та на пивко. Зробить.
На наступний день біля колодязя вже красувався старий, бувалий, брудний сільський туалет. Звичайний такий дерев’яний туалет – такий стоїть на будь-якому городі.
Побачивши це чудо, Артем прийшов в сказ:
– Ах, ви чуханы! Як ви могли питну воду парашею запарафинить!? Самі тепер лакайте своє чмошное пійло. Тьху! Мені навіть в падлу з вами розмовляти! – На цьому армяноцыган назавжди припинив бойові дії і втратив інтерес до стратегічного виходу до води, а його фронтова розвідка так і не дізналася, що під дерев’яним будиночком не було ніякої вигрібної ями – це був помилковий аеродром, а справжній биоаэродром, як і раніше знаходився всередині будинку.
Але війна ще не закінчилася…
Бабушкін синку Діма, за півлітру відновивши після війни народне господарство (заклав дірку в паркані), сказав:
– Ось скотобаза, такий паркан зіпсував! Але ви Аня не хвилюйтеся, я просто заради інтересу покараю його по-своєму.
Будинок Артема однією стороною виходив на жваву трасу і ось в неділю ввечері Діма проїжджаючи мимо, зупинився і акуратно поклав під його вікнами кілька звичайних пластикових пакетів зі сміттям… Все інше доробив стадний інстинкт дачників, сотню кілометрів плентаються в пробці додому. Через півгодини біля будинку Артема виріс сміттєвий бугор таких розмірів, що можна хоч вдесятьох грати в «Цар гори».
З тих пір пройшло два роки, що тільки не робив бідний вірменський циган: і вивозив смітник на машинах і морду бив ссыпающим, нічого не допомагало. Інстинкт дачників йдуть зі сміттям на нерест – сильніше будь-якого циганського вірменина, навіть такого зухвалого, як цей. Так і живе він досі біля величезною смердючої купи сміття, поруч з рекламною табличкою: «Сміття не кидати!»
Как правильно наказать хама отдых

Moneyveo [CPS] UA