Знайомі у мене недавно переїхали на ПОСТІЙНЕ проживання до Бельгії (далекий родич якийсь там їм будинок і залишив спадщини трохи). Нормально влаштувалися, пройшли курси з мови, а коли їх маленькому синові виповнилося три роки – віддали його в садок.
А вже на наступний день їм зателефонувала вихователька і поскаржилася – син, мовляв, влаштовує бійки. Приїхали розбиратися. Виявилося, синуля, яка вивчила мову поки що погано, не розумів, чому діти часто потішаються над його манерами і вчинками. І став вирішувати питання як в генах записано, – одразу давав в бубон!
Довелося проводити пояснювальну роботу – і ніби як обіцянку не битися батьки отримали.
Минуло близько місяця – і картина раптово змінилася на зворотну. Виховательки в садочку сина навіть хвалити стали! Але при цьому винне вибачалися, що тепер весь час ображають вже його так, що вони постійно застають його в сльозах.
Знайомі мої нічого не зрозуміли (бо від сина ніяких скарг не надходило, та й плакати їх войовничому пацану було точно не властиво). Розборки почалися наново – і врешті-решт малої зізнався.
Змовчати у відповідь на сміх він не міг, але зате швидко усік одну закономірність – дурні бельгійські дорослі не розбиралися, хто почав бійку!
І завжди вважали тих, хто голосніше за всіх плаче – скривдженими і невинними!
Що зробив малої? Правильно – він як і раніше влаштовував бійку! Але після цього — відразу ж починав голосно ревіти і зображати жертву!
