Як знаходять друзів

190

…На ґанку сидів кіт. Абсолютно біле, без єдиної плямочки. Два очі, як дві зелені іскорки відображали світло відкритої двері.

Как находят друзей
— Ти чий? — Чоловік підійшов ближче, розглядаючи «гостя»… Рвані вуха, морда в шрамах, потужні короткі лапи, насторожений погляд…
— Все з тобою ясно… Нічий. Жерти хочеш? — отсыпал зі своєї тарілки гірку ще теплих макаронів. Додав туди одну з двох сосисок. Дрібно нарубав шматок ковбаси… Підсунув миску до кота. Сам сів за стіл, дзенькнув пляшкою…
— Вибач, тобі не пропоную. Ну, за зустріч!
— За зустріч. — зелені очі блиснули докором — Зіп’єшся, дурень!
— Все може бути… Ти їж, їж, приятель! Ну, давай по другій… За жінок! Хоча ні, давай краще за батьків…
— Це можна. Святе. Приєднуюся. — Білий сито примружився і підійшов ближче, демонструючи шрами на потужному загривку. Сів, почав вмиватися, але передумав, розвернувся і пішов назад, у темряву осіннього вечора…
— Ну, мені пора… Справи, брат. Спасибі тобі.
— Так, загалом, не за що. Ну, давай… Заходь, якщо надумаєш. А то мені одному, знаєш як-то…
— Неодмінно. — зник у темряві раптово, як і з’явився. Тільки порожня, вилизана до блиску миска залишилася стояти на підлозі…
Білий прийшов через два дні. Важко проковылял по саду, приволакивая задню лапу і залишаючи за собою червоним пунктиром кривавий слід… На правому боці темніла свіжа рана.
— Хто ж тебе так?
— Собаки, щоб їх… Розплодилися… Порядній коту і пройти ніде.
— Лежи, не рухайся. Зараз аптечку принесу. Спирту немає, доведеться горілкою промивати… Терпи, боєць!
… Ще через годину…
— Ну, от і все. Ти як, живий? Морозить? Це нормально. Багато крові втратив. Давай я тебе до печі покладу… Якщо треба чого, подай голос, я поруч.
… Спати не хотілося… Чоловік сів у крісло, ввімкнув торшер і простягнув руку за книгою.
Білий жалібно застогнав і спробував перевернутися на інший бік… Потім підвівся, подивився навколо каламутними від болю очима й знову впав на дбайливо складена вчетверо ватяну ковдру.
… Через три дні…
— Я йду. — Білий похромал до дверей.
— Куди?
— Неважливо. Просто йду. У мене немає вдома. І ніколи не було. Я вже здоровий. Мені пора.
— Ти й двох тижнів не протягнеш! А якщо і протягнеш, то цю зиму не переживеш…
— Значить доля така. — Білий незворушно відкрив лапою двері, ніяково спустився з ганку і пішов по мерзлій землі до хвіртки.
… Він не прийшов наступного дня. До вечора вітер посилився і на селище обрушилася сніжна хуртовина… Перша в цьому році. Вітер гнув старі сосни, свистів у трубі, видував тепло з будинку і співав якусь свою моторошнувату пісню на одній ноті…”
Чоловік вийшов на ганок, прислухався до віддаленого собачого гавкоту, мерзлякувато щулився, спробував розглянути що-то в білястої імлі… Постоявши п’ять хвилин, повернувся в кімнату і підкинув дров у грубку.
Потім підійшов до шафи, дістав ще один светр, чорну в’язану шапочку і вигорілий армійський бушлат. Неквапливо і ретельно одягнувся… Взяв ф нарік, обережно закрив за собою двері і зник у крижаному холоді листопадової ночі.
… Чоловік повернувся через дві години. Батарейки в ліхтарику «сіли» остаточно. Він запалив «летючу мишу», подумав, налив півсклянки, втягнув у себе горілку посинілими від холоду губами. І знову пішов у ніч…
Він знайшов Білого лише під ранок. Випадково побачивши цівку пара, що пробивається з підталого замету, почав люто розгріб@ть сніг негнучкими замерзлими руками…
Зірвав з себе бушлат, загорнув у нього закривавлене, почало вже коченеть тільце і побіг до будинку, викопуючи сніг негнучкими ногами у важких армійських черевиках… Білий на короткі миті приходив у себе, шипів, оскаливал в страшній гримасі ікла, намагався випустити кігті, але сили швидко закінчувалися, і він знову провалювався в безпам’ятство… Він був ще там, у своєму останньому бою…
А потім… потім був божевільний гін машини по обмерзлому шосе, лікар, здивовано гойдає головою, операційна… Білий вижив.
… Ще через два дні…
Кіт обережно підняв голову, погойдуючись піднявся з лежанки і насилу підтягуючись на передніх лапах і плутаючись в бинтах, заліз на ліжко. Встав в головах, довго і уважно дивився на обличчя сплячого…
І повільно, немов дивуючись самому собі, потерся головою об неголену щоку, задоволено зітхнув, згорнувся калачиком і блаженно заплющив очі.

Джерело: http://fotokniga-s.org.ua/