У 1991 році зі сховищ Держбанку зникло 11 мільярдів. Крім того, безслідно зник запас золота, що складав на той момент 240 тонн. Як з’ясувалося пізніше, 240 тонн — шокуюче маленька цифра.
У 1985 році в золотому фонді зберігалося близько 2400 тонн дорогоцінного металу. За шість років скарби в буквальному сенсі випарувалися. Знайти «Золото партії» не змогли ні російські спецслужби, ні детективи елітного американського агентства.
Фатальні золотовалютні запаси
«Золото партії» оточене ореолом дивних смертей. Після розпаду СРСР в 1991 році поспіль відбулися три дивних самогубства. Влітку під вікнами свого будинку знайшли Миколи Журбу — керуючого справами ЦК КПРС. Він курирував вклади партії в зарубіжних банках. Слідом за ним у жовтні з вікна викинувся Георгій Павлов, який обіймав аналогічну посаду до Кручины. Через десять днів трагічно загинув Дмитро Лісоволик — завідувач сектором США ЦК КПРС. Слідство встановило, що всі три випадки — самогубства.
«Золото партії» продовжило «стратити» людей і через кілька років після розпаду СРСР, коли ніхто не знав, де насправді багатства Союзу. У 1994 році вбили фотографа журналу «Радянський Союз» Юрія Корольова, в 1996 році виявили тіло колишнього полковника КДБ Леоніда Кучерука. Згідно з інформацією, жертви піддавалися тортурам. Вважається, що вони знали занадто багато про долю золотовалютного запасу.
Золотий запас СРСР
Як у радянського уряду накопичилися настільки значні суми: 2400 тонни золота і 11 мільярдів американських доларів? Приплив коштів у казну СРСР був вражаючим. Усі члени партії, а їх у 1985 році налічувалося близько 20 мільйонів чоловік, регулярно сплачували внески. Частина грошей йшла на утримання державного апарату, частина спрямовувалася у «сховище». Крім того, КПРС заробляла на продаж комуністичної літератури.
Гроші в запас йшли також з радянського фонду миру, який формувався із добровільних пожертвувань. Не слід забувати, що в СРСР церкви і храми платили податки. Численні грошові «струмочки» перетворили в казну величезний запасник. Для надійності кошти обмінювали на золоті злитки на зовнішньому ринку.
Куди зник державний золотий запас?
Ні російські прокурори, ні американські детективи не могли знайти «золото партії». Всі сліди обривалися. У 1992 році віце-прем’єр РРФСР Єгор Гайдар найняв детективів з елітного американського агентства Kroll — кращих сищиків того часу, що спеціалізуються на пошуку грошей. За послуги віце-прем’єр заплатив 500 тисяч рублів. Агенти знайшли незначні суми і встановили непрямі зв’язки деяких осіб із золотовалютним запасом. Однак для подальшого розслідування Kroll запросило ще 500 тисяч. Російське керівництво детективам відмовило.
Сьогодні існує три основні версії зникнення «золота партії». Перед самим розпадом СРСР золото і валюта могли бути переведені в іноземні банки, у яких Радянський Союз значився в списку партнерів. Однак тоді операції довелося б довірити іноземним фахівцям. За кордон золото могло бути вивезено російськими кур’єрами. Складно уявити, скільки потрібно посильних, щоб передати 240 тонн золота, та ще й непомітно.
Найпоширеніша версія говорить про те, що золото і валюта нікуди не вивозилися взагалі. Після розпаду СРСР дорогоцінний метал перетворився на капітал. По суті вже не радянська КПРС — перші капіталісти державного масштабу. Ідеї Союзу були знищені, а країна котилася до приватної власності. Саме «золота партії» виникли перші кооперативи, напівдержавні підприємства та молодіжні інноваційні центри. Таким чином, золотовалютний запас просто розчинився на рахунках нових фірм і в кишенях успішних бізнесменів.
