Взагалі сюжет із «робинзонадой» мій найулюбленіший у книжкових сюжетах і художніх фільмах. Ще з першої прочитаної про це в книзі «Робінзон Крузо» любив з інтересом стежити, як людина виживе поодинці (або маленьким колективом)……
Взагалі сюжет із «робинзонадой» мій найулюбленіший у книжкових сюжетах і художніх фільмах. Ще з першої прочитаної про це в книзі «Робінзон Крузо» любив з інтересом стежити, як людина виживе поодинці (або маленьким колективом). Фільми такого плану як «Я легенда» або серіал «Ходячі мерці» одні з тех. А от зараз дивлюся серіал «Залишитися в живих» і думаю, ну навіщо там намішали всяку нечисть, як добре б він виглядав на чистому «робинзонстве».
Давайте все ж повернемося до теми поста.
Даніель Дефо вважається класиком світової літератури. Він відомий, перш за все, своїм твором «Робінзон Крузо». Але мало хто знає, що письменник публікував політичні памфлети на злобу дня, займався вимушеним шпигунством, і одного разу навіть був прив’язаний до стовпа. Про незвичайних життєвих перипетіях письменника – далі в огляді.
Знаменитий автор пригод про Робінзона Крузо народився приблизно в 1660 році в сім’ї м’ясника Джеймса Фо. Батьки докладали всіх зусиль, щоб їх син вивчився і став пастором, але політика і комерція займали розум юнака набагато сильніше, ніж богослужіння. Після закінчення навчання Даніель влаштовується помічником комерсанта і колесить по Європі.
Через деякий час, щоб зробити своє прізвище більш милозвучно і приховати просте походження, Даніель додає до неї приставку «Де». Він самостійно займається бізнесом, але прогорає.
Даніель Дефо біля ганебного стовпа. Ілюстрація Аїру Кроу
В той же час письменник починає анонімно видавати сатиричні памфлети на злобу дня. Ім’я Дефо стало відомо в 1701 році після публікації памфлету «Чистопородний англієць». Письменник висміяв гордовитих аристократів і виступив на захист короля Вільгельма Оранського (голландця за походженням). Через рік вийшов памфлет, який наробив ще більше шуму, ніж попередній – «Найпростіший спосіб розправитися з розкольниками». Уряд наздогнало Даніеля Дефо, і в покарання з нього взяли грошовий штраф, дали сім років умовно і прив’язали до ганебного стовпа на площі, де кожен міг над ним знущатися.
Після розправи Даніель Дефо був спустошений морально і матеріально. Він не міг утримувати дружину і кілька дітей. Повернувшись у в’язницю, Д. Дефо написав вірш «Гімн ганебному стовпу».
Проте в листопаді 1703 року Дефо зміг покинути лондонську в’язницю Ньюгейт — про його звільнення походатайствовал один високопоставлений англійський політик.
Цим політиком був спікер палати громад британського парламенту, а згодом — державний міністр (тобто міністр закордонних справ), 1-й Ерл графства Оксфорд і Мортімер — Роберт Харлі.
Навіщо аристократу Роберту Харлі знадобилося звільняти Дефо, який так славно познущався над аристократією в «Чистопородному англійця»?
Справа в тому, що ще до свого арешту Даніель Дефо направив Роберту Харлі 23-сторінкову доповідь, в якому пропонував створити спеціальну службу, яка займалася б розвідкою і контррозвідкою. Харлі обмірковував цю пропозицію дуже довго, більше ніж півроку, але коли надумав, домігся звільнення Дефо з в’язниці, і доручив йому реалізовувати цей задум на практиці.
Було б неправильно думати, що Даніель Дефо є засновником англійської розвідки — вона була створена приблизно за два століття до його народження. Перші згадки про існування в Англії спеціальної розвідувальної організації відносяться ще до кінця XV століття, до часів правління Генріха VII, засновника династії Тюдорів.
Головна особливість Секретної розвідувальної служби (Secret Intelligence Service) полягала в тому, що офіційно її не існувало — вона не була державною структурою, і являла собою приватну розвідувальну компанію, що діяло на замовлення уряду. Статус державної установи SIS отримала тільки в 1909 році.
Недержавний статус забезпечував максимальну таємність, і, крім того, був обумовлений специфікою діяльності англійської розвідки. Справа в тому, що головним завданням англійської розвідки був не стільки збір інформації, скільки ведення таємної війни — підрив інших держав зсередини невійськовими методами: шляхом організації змов, заколотів, народних заворушень і повстань.
Такого роду діяльність вважалася у феодальну епоху негідною дворянського звання, і якщо б виявилася пряма причетність англійських государів до таких дій, їх престижу було б завдано непоправної шкоди.
Статус розвідки як «приватної крамнички» дозволяв англійської уряду відхрещуватися від діяльності своїх агентів у разі їх провалу — типу це не ми, це якісь злочинні особистості там щось мутять невідомо навіщо, а держава до цього відношення не має.
Зазвичай від імені уряду з керівником розвідки таємно взаємодіяв хто-небудь з міністрів — давав необхідні завдання і гроші на їх виконання, а сам глава розвідки був як приватною особою, як і всі його підлеглі.
Неофіційний статус розвідки створював певні труднощі з фінансуванням — справа в тому, що в Англії держбюджету затверджувався парламентом, і фінансувати розвідку з бюджету було неможливо.
Тому гроші на розвіддіяльність виділялися з позабюджетних джерел — спочатку з особистих коштів королів і королев, потім за рахунок прибутків від участі монархів у різних монополістичних компаніях.
Наприклад, Ост-Індська компанія, будучи акціонерним товариством, де королі були лише одним з акціонерів, мала свою армію і флот, завоювала Індію, і керувала нею самостійно протягом декількох століть, поки не була ліквідована після Сипайского повстання. Компанія не була підконтрольна парламенту, і величезні кошти, отримані від розграбування Індії, можна було безконтрольно використовувати на будь-які цілі, у тому числі й на розвідку.
Були спроби використовувати для розвідки бюджетні гроші, наприклад, збереглася переписка Роберта Харлі і лорда Годольфін, де вони обговорюють способи, як запитати у парламенту гроші на якісь перспективні цілі, а в реальності передати їх Даніелю Дефо на розвіддіяльність. Чи вдалася така хитра схема, залишилося невідомим.
Так чому ж, якщо розвідка в Англії вже була, Роберт Харлі переступив через свою аристократичну гордість, і став співпрацювати з Даніелем Дефо?
Справа в тому, що Даніель Дефо вперше в світі виступив ініціатором створення політичної та економічної розвідки та контррозвідки. Він не заперечував необхідність підривних акцій, ніж існуюча розвідслужба і без нього займалася досить успішно, однак головним завданням Дефо вважав саме збір інформації, причому не стільки військові, скільки політичною і економічною.
Він за 100 років до німецького генерала Клаузевіца зрозумів, що війна — це всього лише продовження політики іншими засобами, і за 150 років до Карла Маркса усвідомив, що політика — це надбудова над економічним базисом.
Даніель Дефо розумів, що точна інформація про стан економіки будь-якої держави допоможе передбачити політику цієї держави на роки вперед. Крім того, Дефо, на відміну від своїх попередників, вважав за необхідне досліджувати не тільки настрої в придворних колах, але й з’ясовувати, що думає простий народ — адже таємна війна може бути найбільш успішною і руйнівною тільки тоді, коли в неї будуть залучені народні маси іншої держави.
Саме тому Даніель Дефо надавав величезне значення контррозвідці — він запропонував створити по всій Англії агентурну мережу, щоб агенти контррозвідки були в кожному районі, і відстежували як настрої різних верств населення, так і діяльність ворожих агентів.
Дефо пропонував заводити досьє на видних представників аристократичних і дворянських сімей, служителів церкви, найбільш видних громадян, заносити в ці досьє інформацію про їх політичні уподобання, а також про їхні гріхи і образі думок на неполітичні теми.
Даніель Дефо вважав, що знання цих відомостей дозволить не тільки запобігти заколоти і повстання на ранній стадії, але і прогнозувати, наприклад, результати виборів до парламенту.
Крім того, як вважав Дефо, якщо знати, з якими заходами уряду люди не згодні, чим вони незадоволені, можна організувати спеціальну пропагандистську кампанію, щоб переконати населення підтримати уряд.
Таким чином, Даніеля Дефо можна вважати ще й першим у світі соціологом і політтехнологом.
Слід особливо підкреслити, що Даніель Дефо був категоричним противником політичних репресій — на його думку, збирати інформацію про настрої суспільства потрібно не для того, щоб рубати «внутрішнім ворогам» голови, а щоб зрозуміти їхні мотиви, переконати, і зробити друзями.
За той час, поки Даніель Дефо керував англійською розвідкою і контррозвідкою, від нього не постраждала жодна людина, з його інформаціями ніхто не був покараний і не піддавався ніяким переслідувань.
Коли Роберт Харлі обдумав всі ідеї Дефо, і витяг його з в’язниці, було вирішено не інтегрувати його у вже існуючу розвідслужбу, а створити в Англії другу розвідувальну і контррозвідувальну організацію під керівництвом Даніеля Дефо.
Така структура з кількох незалежних спецслужб, як і основні принципи політичної та економічної розвідки і контррозвідки, запропоновані Дефо, прийняті зараз у більшості крупних держав.
Даніель Дефо керував розвідкою і контррозвідкою з 1703 по 1719 рік, тобто протягом 16 років. Причому він не був кабінетним керівником — нерідко він і сам вирушав з розвідувальними місіями до інших країн.
Серед найбільш важливих досягнень Д. Дефо на посаді глави розвідки — забезпечення об’єднання Англії і Шотландії в єдину державу. До 1707 року це були дві окремі держави, і хоча король або королева були загальні, але в цих країнах діяли свої закони, власні парламенти, власні уряду.
У 1706 році В англійських урядових колах з’явилася ідея об’єднати дві держави в одне, і Роберт Харлі доручив Данієлю Дефо з’ясувати, як поставляться до цього шотландці, і не викличе об’єднання народного повстання.
Даніель Дефо особисто відправився до Шотландії, об’їздив її вздовж і впоперек, при цьому він майстерно приймав різні обличчя: з рибалками він прикидався рибаком, з купцями — купцем, священикам він представлявся благочестивим пастором, і обговорював з ними переклад Псалмів Давида на англійський і шотландський мову, а нечисленним, але все ж були в Шотландії вченим він теж представився як учений, який збирає матеріал для наукової праці про відносини Англії і Шотландії.
Крім того, він зумів створити в Шотландії широку шпигунську мережу. У своєму листі Роберту Харлі Дефо написав: «Сер, мої шпигуни і отримують від мене плату люди знаходяться всюди. Зізнаюся, тут найпростіше справа найняти людину для того, щоб він зрадив своїх друзів».
З інформації про настрої в шотландському суспільстві, зібраної Дефо, випливало, що шотландці до об’єднання з Англією поставляться різко негативно, але повстання піднімати не будуть.
Тоді королева розпустила шотландський парламент, і оголосила про створення єдиної держави. Як і передбачав Дефо, шотландці погомоніли-погомоніли, та й заспокоїлися. І тільки в 1998 році був прийнятий Шотландський акт, за яким поновлювалася діяльність парламенту Шотландії, хоча єдина держава з Англією при цьому зберігалася.
В 1717 році в Англії було створено таємне товариство — масонська ложа. Масони ставили своєю метою ліквідацію національних держав і побудова нового суспільства, де всі люди мали б рівні права. Незабаром масонські ложі з’явилися в більшості європейських країн, і поступово добралися і до Росії.
І шеф англійської розвідки Даніель Дефо теж став масоном з часу заснування цієї організації, і навіть після відходу у відставку до самої смерті відвідував збори масонських лож. Здавалося б, який зв’язок між масонами та англійською розвідкою? Начебто ніяка, якщо на перший погляд, ну а якщо задуматися, то зв’язок прямий!
Ще раз згадаємо гасла масонів — свобода, рівність, братерство, ліквідація національних держав. А яке може бути рівність в умовах абсолютної монархії? Адже крім Англії, всі тодішні країни були абсолютистськими тираниями. І щоб досягти рівності і братерства, треба спочатку ліквідувати абсолютну монархію, а потім і національна держава взагалі!
Таким чином, масони, прикриваючись красивими і благородними ідеями, в реальності ставили своєю метою повалення існуючої влади і знищення держави в принципі! Не випадково саме масони були головною рушійною силою всіх європейських революцій XVIII-XIX століття.
Єдина країна, в якій масони нічого не влаштовували, а просто мирно засідали і розмовляли про життя — це була саме Англія!
Ще раз зіставимо факти: масони вперше з’явилися в Англії, причому біля витоків створення цієї організації був саме керівник англійської розвідки, при цьому масони проти
Англії ніколи і нічого не робили, зате руйнували революціями інші держави.
Таким чином, масонство фактично являло собою структуру, підконтрольну англійською спецслужбам і діє в їх інтересах. При цьому формально Англія була як би не причому, і що б масони не робили, Англія юридично не несла за це жодної відповідальності.
Руками масонів Англії вдалося організувати революції в основних країнах-конкурентах: наприклад, Французька революція 1789 року, революції 1848-1849 рр. в Австрії, Угорщині, Франції, Німеччині, Італії. В результаті цих революцій було досягнуто або ослаблення держав-конкурентів із-за внутрішніх збройних конфліктів (боротьба революціонерів і контрреволюціонерів), або до влади в них були приведені сили, більш зручні для Англії.
І одним із творців масонства як эффективнейшего інструменту таємної війни був саме головний англійський розвідник Даніель Дефо!
Згодом масонство використовувалося і багатьма іншими розвідувальними службами у своїх інтересах. Наприклад, відповідно до інструкції Управління стратегічних служб США № 9а-32199 від 15 вересня 1944 року, масонство повинно було використовуватися в підривних акціях на території Італії.
Ще однією важливою стороною діяльності Даніеля Дефо була пропаганда. Дізнаючись з разведдонесений про те, що люди незадоволені, і з якими рішеннями уряду вони не згодні, Дефо робив все можливе, щоб їх переконати.
Для цього він видавав газету «Огляд», в якій публікував статті, де дуже обережно, і головне — переконливо доводив, що непопулярні рішення уряду викликані не примхою, а об’єктивними причинами, і по-іншому вчинити просто неможливо.
Даніелю Дефо вірили тим більш охоче, тому що люди добре пам’ятали, як він за критику правлячої еліти потрапив у в’язницю і стояв біля ганебного стовпа. Вже якщо сам Дефо пише, що уряд не міг вчинити по-іншому — значить, це насправді так! Ну а про те, що він не тільки журналіст, але й керівник спецслужби — про це публіка, звісно, не знала.
У 1719 році Даніель Дефо перестає бути главою розвідки і контррозвідки, і починає займатися суто літературною діяльністю.
У тому ж році побачив світ роман «Робінзон Крузо», який вписав ім’я автора в історію світової класичної літератури. В основі твору лежить реальна історія моряка, який прожив на острові кілька років після корабельної аварії. Свого героя письменник «поселив» на острові на 28 років і доповнив його образ своїми душевними переживаннями. Роман мав грандіозний успіх.
«Цей роман заснований на історії шотландця Олександра Селкирка, який провів на безлюдному острові чотири роки. Однак роман Дефо — більше ніж документальний нарис. За романом, присвяченим життя Робінзона на безлюдному острові, пішли продовження — «Подальші пригоди Робінзона Крузо», книга про пригоди Робінзона в різних країнах світу, в тому числі в Китаї та Сибіру, і «Серйозні роздуми про життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо». Але ні друга, ні третя частини роману не здобули такої популярності, як перша. В «Робінзона Крузо» роман як жанр знаходиться ще в стадії становлення, і в силу цього, як зазначали дослідники, «поєднує в собі безліч різних літературних жанрів. Це подорож; це автобіографічний роман пригод; це «роман виховання»».
Ближче до кінця роману у ньому також з’являються елементи патріархальної утопії, ідеального співіснування людей в ідеальному міні-державі: «Тепер мій острів був заселений, і я вважав, що у мене достаток підданих. Часто я не міг втриматися від посмішки при думці про те, як я схожий на короля. По-перше, весь острів був невід’ємною моєю власністю, і, таким чином, мені належало безперечне право панування. По-друге, мій народ був весь у моїй владі: я був необмеженим владикою і законодавцем. Всі мої піддані були зобов’язані мені життям, і кожен з них, у свою чергу, готовий був, якщо б знадобилося, померти за мене. Чудово також, що всі троє були різних віросповідань: П’ятниця був протестант, його батько — язичник і людожер, а іспанець — католик. Я допускав у своїх володіннях повну свободу совісті. Але це між іншим». Даніель Дефо, Робінзон Крузо. Історія полковника Джека, М., «Художня література», 1974 р., с. 197.
Після цього автор написав ще два продовження про пригоди Робінзона Крузо, але ці твори публіка прийняла набагато спокійніше.
Перебуваючи в глибокій старості, Даніель Дефо знову опинився в боргах. Намагаючись позбутися від кредиторів, він переписав своє майно на сина. Той, у свою чергу, викинув старого на вулицю, і йому довелося доживати свій вік у злиднях і самотності.
