Як Англія і Франція ледь не напали на СРСР

95

В 1940 році вже йшла Друга світова війна, однак гітлерівська Німеччина ще не наважилася напасти на Радянський Союз. Більш того, ще 23 серпня 1939 року був підписаний Договір про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом, відомий як «пакт Молотова – Ріббентропа».
Природно, що наявність домовленостей між СРСР та Німеччиною лякало Великобританію і Францію. Найбільше в Лондоні і Парижі побоювалися допомоги Гітлеру з боку Радянського Союзу. Як одна з найбільших нафтовидобувних держав, СРСР міг своїми постачаннями нафти вирішити проблему німецької армії з паливом. І це Великобританії і Франції обіцяло нерадісні перспективи.
Крім того, як згодом згадував генерал Шарль де Голль, частину французької політичної і військової еліти в той час продовжувала вважати Радянський Союз більш реальним і небезпечним ворогом, ніж гітлерівську Німеччину. Ідеологічні розбіжності між СРСР і західними країнами були настільки великі, що Лондон і Париж були готові закрити очі на злочини гітлерівців, тільки б послабити Радянський Союз. Якщо говорити про Кавказі, то Франція і Англія прагнули повернутися до стану початку Громадянської війни в Росії, коли Грузія і Вірменія були незалежними державами. Що стосується Азербайджану, то в його відношенні в західних держав були свої особливі плани. Швидше за все, над Азербайджаном у разі його відторгнення від СРСР, планувалося встановити протекторат, щоб поставити під контроль всю видобуту в Бакинському районі нафту.

Під час описуваних подій прем’єр-міністром Франції Едуар Даладьє. 19 січня 1940 року Даладьє віддав доручення командувачу французькою армією армійського генерала Морісу Гамелену (на фото) і командувачу військово-морськими силами Франції адміралу Франсуа Дарлану підготувати план боротьби з поставками нафти з Радянського Союзу до Німеччини. Серед можливих дій називалася бомбардування Баку і бакинських нефтеприисков силами французької військової авіації, що базується в Сирії. Військово-морським силам Франції пропонувалося організувати перехоплення радянських танкерів, які прямували до Німеччини.
В якості ймовірних способів протистояння союзу СРСР і Німеччини розглядалися також дестабілізація ситуації на Кавказі допомогою активізації націонал-сепаратистських і релігійних рухів, а в крайньому випадку – військове вторгнення на Кавказ силами французької і британської армій.
Генерал Гамелен вже 22 лютого 1940 року представив Даладьє звіт про прогнозовані наслідки ударів за бакинським нефтевышкам. На думку Гамелена, такі удари одразу викликали б у Радянського Союзу брак палива. У результаті Червона Армія виявилася б паралізованою, великі перебої почалися б у сільському господарстві, що призвело б до голоду серед населення і в збройних силах. Залежність від бакинської і грозненської нафти Гамелен назвав фундаментальною слабкістю радянської економіки. На той період на Кавказі було зосереджено понад 90% радянської нафтовидобутку, що дозволяло одним нападом на закавказькі республіки СРСР відразу ж нанести нищівний удар по всьому радянському паливно-енергетичного комплексу.
Атака на бакинські нафтопромисли, як підкреслювалося в доповіді, не тільки паралізувала радянську промисловість, сільське господарство і армію, але і завадило б Німеччині в отриманні доступу до джерела нафти. Без нафти, а значить бензину і гасу, німецька армія, в свою чергу, не змогла б воювати.
Как Англия и Франция едва не напали на СССР
Подібні ідеї на початку 1940 року виношувалися не тільки французькою, а й британським командуванням. Практично одночасно з доповіддю генерала Гамелена французькому прем’єру Даладьє, 8 березня 1940 року Комітет начальників штабів збройних сил Великобританії підготував документ «Військові наслідки військових дій проти Росії в 1940 році». Британські стратеги говорили про трьох найбільш важливих напрямках розгортання бойових дій проти Радянського Союзу – північний (Мурманськ, Архангельськ), далекосхідному, південному. При цьому на південному напрямку найбільш значущими визнавалися нафтовидобувні райони в Баку і Грозному, а також порт Батумі.
Британське командування розраховувало організувати атаку радянських нафтовидобувних районів допомогою авіаційних ударів. При цьому літаки повинні були злітати не тільки з авіаносців британського флоту, яким для цього потрібно було зайти в Чорне море, але і з аеродромів в Ірані, Сирії та Туреччини. Як і французькі колеги, британські генерали прийшли в документі до висновку про те, що повітряні нальоти на нафтовидобувні і нафтопереробні підприємства Баку і Грозного, порти Туапсе і Батумі дозволять на деякий час вивести з ладу радянську інфраструктуру, паралізувати Червону Армію, не допустити поставок нафти та продуктів нафтопереробки Третьому Рейху.
Как Англия и Франция едва не напали на СССР
Яка планувалася операція проти радянських нафтовидобувних районів отримала назву «операція Pike» («Вістря списа»). У березні 1940 року британське командування приступило до безпосереднього планування бойових дій в Закавказзі.
21 березня 1940 року посаду прем’єр-міністра Франції зайняв Поль Рейно. У поданій новому главі уряду записці французьке командування підкреслювало, що Грізний розташований на північному схилі Кавказького хребта і досить важкодоступний для початку бойових дій, тому доцільніше атакувати нафтові вишки Баку і порт Батумі, через який Радянським Союзом здійснюється транспортування нафти.
Для здійснення операції планувалося зосередити в Сирії 150-тисячну французьку армію, а в нанесенні авіаційних ударів задіяти більше 100 бойових літаків французької авіації. На думку французьких генералів, найбільш доцільним варіантом операції було її здійснення з території іранського Південного Азербайджану.
Але тут і містилася головна проблема майбутньої операції. Іранський шах Реза Пехлеві в той час дотримувався прогерманских позицій. У Тегерані було дуже сильно німецьке лобі, Іран розвивав відносини з Німеччиною, в тому числі по військовій лінії. Тому участь в операції проти СРСР було під питанням.
Французьке керівництво дуже розраховував, що ініціативу Парижа і Лондона підтримають в Анкарі. Генерал Гамелен у своєму листі генералу Вейгану зазначав, що саме на Туреччину повинно бути покладено проведення кавказької операції, а Франція і Великобританія можуть допомогти Туреччині лише авіацією та спеціальними частинами.
Посол Туреччини в Швейцарії в роки війни Я. Караосманоглу доносив керівництва турецького МЗС, що представники Франції всіляко «убалтывают» на розв’язання військової авантюри проти Радянського Союзу. При цьому французи апелюють до чисельності турецької армії, наголошуючи, що 25-30 турецьких дивізій і півмільйонні війська Великобританії та Франції на Близькому Сході дозволять у разі стрімкого удару за десять – п’ятнадцять днів захопити найважливіші нафтоносні райони Радянського Союзу. Далі планувалося просто відсікти Закавказзя і Північний Кавказ від СРСР.
Але Туреччина не прагнула розв’язувати війну з великим північним сусідом. По-перше, історично Туреччина завжди намагалася дружити з Німеччиною, в Анкарі, як і в Тегерані, були дуже сильні позиції германофілів. Незважаючи на ненависть турецького керівництва до Радянського Союзу, на давні претензії до Росії з-за Криму і Кавказу, здоровий глузд у турецького керівництва все ж присутній.
По-друге, військові успіхи Німеччини в Східній Європі і завершення війни Радянського Союзу з Фінляндією змушували Туреччину замислитися про власні перспективи у разі ввязывания у війну з настільки серйозними противниками. Тому турецьке керівництво зволікав, розраховуючи, що французи і англійці самі відмовляться від свого плану. Так, власне кажучи, і сталося, але дещо пізніше.
Как Англия и Франция едва не напали на СССР
Вже в березні 1940 року французьке командування розробило план «RIP». Британське командування представило аналогічний план «МА-6». На думку французів і англійців, для нанесення авіаційних ударів по Кавказу можна було обійтися 90-100 літаками, включаючи 5 груп американського виробництва «Гленн Мартін» і 4 групи англійських бомбардувальників «Бленхейм». Планувалося за 15 днів зруйнувати Баку, за 12 днів – Грозний. На руйнування Батумі відводилося взагалі 1,5 дня.
Між тим, 12 березня 1940 року Радянський Союз підписав мирний договір з Фінляндією. В цей же день, незважаючи на припинення радянсько-фінської війни, у Великобританії відбулося спеціальне засідання британського уряду, присвячене виключно питань ймовірної війни з Радянським Союзом. 20 березня 1940 року пройшла нарада французьких і британських генералів у сирійському Алеппо, на якому в числі інших рішень було зазначено, що до червня 1940 року має бути завершено будівництво 20 аеродромів на Близькому Сході. До кінця червня – початку липня 1940 року повинна була бути завершена підготовка до нанесення ударів по Радянському Союзу.
30 березня 1940 року розвідувальний літак ВПС Великобританії «Локхід-12А» злетів з авіабази Хаббания в Іраку і з висоти 7 кілометрів здійснив стереоскопічну фотозйомку Баку і навколишніх нафтовидобувних районів. Через чотири дні той же літак здійснив авіаційну розвідку портів Батумі і Поті. Радянська зенітна артилерія два рази відкривала вогонь по літаку, випустивши 34 снаряда, але підбити «британця» не вдалося.
Слід зазначити, що Радянський Союз до цього часу вже отримав інформацію про виношуваних Францією і Великобританією плани щодо нападу на Кавказ. Відомості радянській розвідці постачали як власні інформатори, так і Німеччина, не зацікавлена у знищенні західними державами бакинських нафтопромислів. Саме побоювання нападу західних держав на Закавказзі базувався в Азербайджанській РСР Третій корпус ППО був посилений 27-ї авіаційної дивізії. Крім того, в Закавказзі були переведені з Карельського перешийка радіолокаційні комплекси РУС-1.
Про те, наскільки серйозно загострилася обстановка, свідчив і той факт, що Лондон і Париж почали стягувати свої сили на Близький Схід. До початку квітня британське командування на Близькому Сході отримало 48 бомбардувальників Bristol Blenheim Mk IV і кілька бомбардувальників Vickers Wellesley, використовуваних для нічних вильотів.
Французька авіація, яку також планувалося задіяти у бомбардуваннях Баку і Батумі, налічувала 65 літаків Martin Maryland американського виробництва і 24 важкі бомбардувальники Farman F. 222. Прискореними темпами йшло будівництво військових аеродромів на території контрольованої французької адміністрацією Сирії.
Как Англия и Франция едва не напали на СССР
Тим не менш, 17 квітня 1940 року генерал Максим Вейган (на фото), який у той час обіймав посаду командувача французькою армією в Сирії та Лівані, зазначав, що ще ні одна авіаційна група, виділена командуванням для проведення операції в Закавказзі, не прибула в Сирію і Ліван. Станом на 1 травня 1940 року в розпорядженні Франції на Близькому Сході була лише одна група бомбардувальників Glen Martin 167, розміщена в Лівані. Британська авіація мала в своєму розпорядженні однієї ескадрильєю Blenheim, розміщеної на авіабазі в Єгипті.
Поки британські і французькі воєначальники обговорювали плани нападу на радянські нафтовидобувні райони Кавказу і Закавказзя, 9 квітня 1940 року гітлерівська Німеччина почала Норвезьку операцію. Напад на чергову європейську країну моментально відсунуло на другий план ситуацію на Близькому Сході, тим більше, що і Радянський Союз до цього часу вже все більше і далі дистанціювався від Німеччини.
Вже 22-23 квітня 1940 року прем’єр-міністр Великобританії Чемберлен заявив, що Радянський Союз змінює політичний курс, тому необхідність у здійсненні операції проти СРСР в Закавказзі відпадає. До нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз залишалося трохи більше року.