Я, здоровий — 47-річний мужик, сидів і з грудкою в горлі дивився йому вслід…

116


Я здоровий 47 річний мужик, сидів і з грудкою в горлі дивився йому вслід…
Їх так мало залишилось!
Зазвичай на цьому місці, біля автобусної зупинки, стоять таксисти. Я зупинився там, щоб не виблискувати аварійкою на дорозі, тому що цей дзвінок був дійсно важливий.
Говорив буквально хвилину, за цей час сухенький дідок, у піджаку і з краваткою, піднявся з лавки, і важко переставляючи ноги підійшов до мого віконця. Він легенько постукав у вікно, навіть не постукав, а як то так скромно поскребся. Я опустив вікно, дід тихо запитав: «Синок, ти не таксі?» Я попрощався з співрозмовником в телефоні, і відповів: «Ні, батьку, не таксі, куди тобі потрібно?»
— Та мені на ЦУП (приватний сектор), не далеко кілометра три.
— Сідай, батько, зараз відвезу тебе.
Він сів на переднє сидіння. Ми поїхали. Він важко дихав, просто тому що був дуже старий, він говорив мені, що кожен день їздить в поліклініку на маршрутці, віддаючи за це по 80 рублів. Кожен день – 80 рублів. А от сьогодні в поліклініці затримали, і він запізнився на свою маршрутку, чекати наступну довго, а пішки дійти він не зможе. Я сидів і слухав його, купа думок в голові крутилася, і я не знав, що сказати цьому сухонькому старичка з Орденом Вітчизняної Війни і орденськими планками на лацкані старенького, але чистого й акуратного піджака.
Я лише питав дорогу, більше нічого не говорив, ні банального «Спасибі за перемогу!» ні – «Вибач, батьку, все просрали», я просто тупо віз його і мовчав. Він жив на самому кінці вулиці, близько Ая, і його маленький будиночок з похиленою дахом було майже не видно з-за котеджів…
«Ну ось, синку, приїхали, ось тут, біля «Уралу» разворачивайся», і дід поліз у сумку, за гаманцем. «Ні, батьку, не візьму я з тебе грошей, не можу взяти, ти своїм орденом купу поїздок вже оплатив» У старого навернулися сльози, він вийшов з машини, і З ПОКЛОНОМ сказав: «Спасибі тобі, синку». І пішов до свого старого будиночка, рукою витираючи сльози.
А я здоровий 47 річний мужик, сидів і з грудкою в горлі дивився йому вслід. Думаючи про те, що звичайно славна країна перемогами в чемпіонатах і євробаченнях, важливі і олімпіади і перемоги на політичному фронті… Але не може бути здоровою країна, яка не може подбати про ДЕСЯТКИ ТИСЯЧ (адже їх залишилося так мало) старих, які віддали свою молодість і здоров’я, захищаючи її. І я розумів, що це я зараз йому кланятися повинен був. І мені соромно було за нашу з ним Батьківщину. Ось саме за це соромно…
Написав це не для того, щоб самопіар витягнути, не для соплів і слин. і вже тим більше не для юки…
Люди, їх так мало залишилося, наших ВЕТЕРАНІВ, просто допоможіть їм, чим зможете, копієчкою, черги в поліклініці, довезіть до будинку, переведіть через дорогу….
Миру вам, друзі!!!

Джерело: http://kolizey.net.ua/