До Німеччини ми приїхали під час знаменитого Октобер-фесту, тобто жовтневого пивного фестивалю. Шкода, звичайно, що не потрапили до Мюнхена, де відбувається основна дія і яке рекламують у нас в Україні - подивіться - друк плакатів Київ та спробуйте самі. Але в кожному поважаючому себе ресторані Німеччини до цього пивному фестивалю варять або замовляють своє ексклюзивне пиво. Нам його треба спробувати в берлінському ресторані "Joe's", тобто "у Джо". Ми мали можливість відчути себе справжніми німцями, які, здається люблять пиво бобльше рідної мами.

Щоправда, мене здивувати було важко. Кілька років тому я знімав у Мюнхені туристичний репортаж. Камера фіксувала так званий біір-гарден, тобто пивний садок. Це такий собі парк, де стоїть безліч, тисяча столів, за якими люди п'ють пиво. Несподівано перед камерою виник добре підвипилого чоловік і почав щось швидко говорити. Перекладач повідомив, що наш несподіваний співрозмовник каже, що він нібито випив сім літрів пива. Я попросив привітати його і передати моє здивування його дивовижної фантазії. Тим часом, переводік, який жив у Німеччині і добре знав їхні звичаї, сказав, що, напевно, цей німець далеко не бреше. Він звернув мою увагу на живіт того хлопця. Він був у нього наче великий барабан, і хто знає, можливо, туди і дійсно влився сім літрів хмільного напою.

Ресторан в який ми зайшли в Берліні, був прикрашений ручної обробки кленовим листям. А зверху стояли полиці з книгами. Швидше за все це була імітація. Тим не менш він ненапомінал бібліотеку. У будь-якому випадку в ньому була якась несподівана атмосфера.

Пиво було смачне. Важко сказати, яке з наших пів воно нагадувало. До пива члени нашої групи замовляли свинячу ніжку. Ми дивувалися, що офіціантка - молода симпатична блондинка розмовляла правильною російською мовою, правда, з якимсь дивним акцентом. Виявилося, вона народилася в Казахстані, але переїхала до Берліна разом з батьками за спеціальною урядовою програмою - Німеччина запрошує до себе німців з інших країн.

Дальнозрітельнимі виявилися ті, хто замовив собі одну ніжку на двох. Тому як принесеної порцією можна було нагодувати мало не всю групу. Наші туристи почали дружно кусати ніжне м'ясо, ковтнули трохи пива, пожвавилися розмови. Почали інтенсивно знайомиться - ну по нашому, по-русски! А попереду ще два тижні європейських доріг.

Мій сусід по кімнаті в готелі віктор прихопив з собою недоїдену ніжку (це вже чисто по жлобськи-українськи). Він сподівався доїсти її на сніданок. Але не зміг, тому як після такої вечері з ранку йому їсти зовсім не хотілося. Возив він її ще два дні з собою:)