Більше 25 років тривала дружба двох без перебільшення великих акторів: Олега Івановича Янковського і Роберта Де Ніро. Вони розуміли один одного з півслова, ділилися творчими задумами і навіть планували зняти спільний фільм.
Олег Іванович і Роберт Де Ніро познайомилися в 1982 році в Італії. Янковський працював у Андрія Тарковського на знімальному майданчику «Ностальгії», а Де Ніро – у Серджіо Леоне на майданчику «Одного разу в Америці». До Де Ніро, як і до будь голлівудській зірці, був приставлений спеціальний осіб, який становив акторові щоденну розважальну програму, бронював місця, домовлявся про екскурсії. Одного разу Де Ніро захотів ближче познайомитися з Тарковським, подивитися на роботу майстра.
Андрій Тарковський був людиною замкненою, тому повноцінного обміну досвідом не вийшло, але зате розмова з виконавцем головної ролі, Олегом Івановичем, швидко вийшов з формальних рамок. Де Ніро почав запрошувати Янковського у всі свої поїздки.
Олег Іванович Янковський про Роберта Де Ніро:
«Є багато чудових акторів, але з якихось принципово творчим справах саме він мені виявився близький. Він зсередини все робить. І мені теж не треба клеїти вуса і бороду, щоб відчути себе іншою людиною. Треба просто повірити, що ти моряк Жевакін — і відразу інший очей у тебе, і постава. Не зображати, а відчути. Це називається «я» в пропонованих обставинах».
Через кілька місяців Де Ніро прилетів в Москву, ставши першим американським актором, який відвідав СРСР. Він збирався зіграти епізодичну роль Сола Юрока, російсько-американського продюсера, який працював з Федором Шаляпіним і Айседорою Дункан, у фільмі Еміля Лотяну «Анна Павлова», але Держкіно не допустило Де Ніро до зйомок, так як він грав у формально антирадянської драмі «Мисливець на оленів».
Тоді Де Ніро залишився просто погуляти, відвідати Янковського. Олег Іванович привів на зустріч Андрія Миронова, Іллю Авербаха, Микиту Михалкова, Михайла Казакова.
Михайло Козаков згадував:
«Ми не раз випивали з американською зіркою, вели всякі, іноді вельми цікаві розмови. Для нас, як мені здається, особливо цікаві, оскільки «залізна завіса» ще упирався в планшет землі, і ми як би підглядали в непомітні щілини, несподівано відкрилися».
Ще раз з дружнім візитом Де Ніро прилітав у 1983 році, а в 1987-му він очолив журі «Московського кінофестивалю», віддавши головні призи фільмів «Інтерв’ю» Федеріко Фелліні і «Кур’єр» Карена Шахназарова. В 1997 році знову в рамках «Московського кінофестивалю» Олег Іванович вручив Роберту Де Ніро статуетку Срібного Святого Георгія за внесок у світовий кінематограф.
Остання зустріч легенд світового кіномистецтва відбулася в 2009 році. Де Ніро прилетів до Москви відкривати власний ресторан, але до початку офіційних церемоній вирішив зустрітися з Янковським. За спогадами, вони довго обговорювали сучасний кінематограф, зійшовшись на тому, що шедеврів чомусь більше не роблять. А потім почали думати над власним проектом, присвяченим Росії, і в якому вони обидва будуть головними героями. Творчі шестерні закрутилися, з’явилися начерки сценарію, але через два місяці Олега Івановича не стало.
Роберт Де Ніро про Олега Івановича Янковського:
«Мені випала велика удача в житті: я був знайомий з Олегом Янковським особисто. Я любив Олега. Він завжди був дуже великодушним, добрим і гідною людиною. Я одразу відчув у ньому ці якості. Кожен раз, коли я приїжджав в Росію, завжди зустрічався з ним. І не тільки я, але й моя сім’я, мої діти. Минулого разу, коли мій старший син приїхав в Москву, вони зустрілися з Олегом. Він був найважливішою людиною у моєму житті. Між нами була духовна зв’язок. У мене до нього найтепліші почуття. Я дуже любив його».
