Славка: людина-аварія

55


– Давай одружимося? – видав Славка, дивлячись на мене з доброю посмішкою.
Я рохкнула, стримуючи сміх і, опустивши очі, почала виглядати запальничку на столі, потім встала і пошарила на підвіконні. Славко мовчав, я, закусивши губу, теж.
Знявши закипаючий чайник з плити, я схилилася над блакитним полум’ям. Почувся клацання шпильки, вона впала на підлогу, а волосся на обличчя. Тут же їх охопив вогонь, я пискнула й повернулася до Славкові. Він закричав і хлюпнув мені в обличчя вершками, що стоять на столі. Смерділо паленими волоссям. Славка був наляканий до чортиків, а мене трясла сміх.
– Якщо я вийду за тебе заміж, – посміювалася я, витираючись, – не помру сто років у теплому ліжку від старості, як планувала.
Ми були знайомі три місяці. Він жив по сусідству з Наташкой, з якою ми разом займалися. Він був майже в два рази старший за мене, розлучений і перебував повністю під каблуком у мами. Одного разу він заїхав на тренування за Натахой, де і побачив мене. Я стояла в секторі, ліниво розкручуючи молот і намагаючись зосередитися.
– Не думав, що настільки тендітні створіння можуть серйозно займатися подібним видом спорту, – почулося поряд.
Я ковзнула байдужим поглядом по нерухомому за сіткою чоловікові. Високий, підтягнутий – це плюс. Старий, блондин – це мінус.
Перехопивши зручніше снаряд, я буркнула:
– Відійдіть від сітки. – І смандячив важлива особа, приготувалася кинути молот.
Я викинула снаряд у полі, за інерцією мене повело вперед, я встала на край кола і впав, підвернувши ногу. Вони з Натахой відвезли мене в травмпункт, по дорозі умовивши заїхати до Славкові в гості на чашку бренді. Матінка, з якою він тоді жив (маючи при цьому окрему квартиру), перебувала у відрядженні.
Бренді було багато, час був пізній, і В’ячеслав, як справжній джентльмен, запропонував переночувати у нього, пообіцявши, що ми будемо спати в різних кімнатах. При цьому подзвонив моїй мамі, представився і попросив не хвилюватися за мене. Мама була в такому захваті, що навіть не попросила мене до телефону, що мене злегка здивувало і порадувало одночасно.
Я прокинулася в незнайомій кімнаті, в незнайомій ліжку, страждаючи моторошним похміллям і відчайдушно бажаючи потрапити в туалет. Тихенько виглянувши з кімнати, я намагалася визначити, в якій стороні може перебувати санвузол. Так і не визначившись, я пошкандибав навмання до якоїсь двері, і смикнула за ручку. Двері несподівано легко відчинилися, і на мене звалилися лижі, вдаривши прямо в лоб. Я тихенько матюкнулась, запихала їх назад і зашкутильгав до наступної двері.
Трохи відкривши, я почекала секунду. Начебто нічого не збирається звідти вивалюватися. Я просунула голову в щілину. Невиразні силуети меблів в темній кімнаті підказали, що це спальня. Я вже зібралася втягнути голову назад у коридор, коли з темряви пролунав протяжний крик. Я теж заверещала і зачинила двері, так і не встигнувши прибрати голову. Обідравши вуха, я метнулася по коридору туди, звідки виповзла.
– Льоля! Стій, Леля! – репетували за спиною.
Я, не озиваючись, влетіла в кімнату і не знайшовши на двері засувку, привалилась до неї плечем.
– Льоля! – за дверима іржав Славка. – Вибач, це все Ганс. Пусти мене.
Ганс – мерзенний Славкін кіт. Злий кастрат, ненавидів всіх двоногих. Вчора він, сидячи на холодильнику, трохи не выщелкнул мені очей, коли я проходила повз. Мені просто пощастило, що я встигла відхилитися. Мабуть, він відразу не злюбив мене, тому і закричав, коли я заглянула в спальню до його господаря, якого він, втім, теж ненавидів.
Розібравшись, я запитала, де туалет, Славка галантно довів мене до потрібного місця і притаранил табурет, щоб мені було зручно вмиватися. Нога огидно нила. Я намагалася не вставати на неї. Включивши воду, я примостилася на табурет і зрозуміла, що мені не дотягнутися до крана.
Спираючись на здорову ногу, піднімаючи табурет, я присунулася ближче. Ще ближче. В третій раз ніжка табурета приземлилася як раз на хвіст Гансу, який пробрався в санвузол, мабуть для того, щоб з’їсти мене без свідків. Він знову заволав я, природно, теж. Схопившись, я забула про хворій нозі, закричала ще голосніше, почала втрачати рівновагу, схопилася за фіранку, закриває ванну і впала на спину, захопивши по дорозі таз з брудною білизною, який стояв на пральній машинці.
Я валялася на підлозі, на мені був таз, брудну білизну і перевернутий табурет. Все це пишність з тихим шурхотом накрила шторка.
Вызволив мене з усієї цієї купи, Славка простежив, щоб я закінчила водні процедури без пригод, і повів на кухню. Посадивши мене в куточок, він заходився клопотатися біля плити, щось щебечучи про чудово проведений вечір. Я погано чула його, спостерігаючи за Гансом, який усім своїм виглядом показував, що йому пох на мене, але при цьому, короткими перебіжками наближався до мене. Як тільки я зупиняла на ньому погляд, він тут же придумував собі заняття – нюхав повітря, грав з хвостом, вилизував що під хвостом. Варто було мені відвести очі, а потім знову подивитися на нього, я помічала, що він ставав ще на півметра ближче. Нарешті, я вже внаглу втупилася на нього. Він, мало не презирливо фиркнув, повернувся до мене дупою і граціозно застрибнув на стілець, а звідти на холодильник, мабуть, втративши до мене усілякий інтерес.
Славка травив анекдоти, стоячи біля плити і помішуючи вівсянку (він був схиблений на здоровому способі життя і щоранку жер кашу). Я, розслабившись, хихотіла, іноді дивлячись на Ганса, який повністю ігнорував мене. І в той момент, як тільки я забула про мерзенного кота, він стрибнув на буфет, в якого я сиділа, а звідти мені на голову. Я заверещала, Ганс відчепився від моєї голови, понісся з кухні, а я, знову ставши на хвору ногу, впала на коліна, вчепившись в перше, що попалося під руки. Це були Славкові спортивні штани, які я стягнула разом з трусами. Славка сіпнувся, і каструлька з булькающей кашею впала мені на руку.
Через дві години, з перев’язаною ногою, обпаленої рукою і расцарапанным особою, я сиділа поруч зі Славкою в машині. Всю дорогу він квохтав наді мною, вибачався за противного кота, який, до речі, ще й насьцяв в мою спортивну сумку. Я незрозуміло щось мекала у відповідь. Несподівано перед машиною пробіг якийсь кошак (бля, впевнена, що це далекий родич Ганса), Славка різко загальмував, я сіпнулася вперед, вдарившись лобом об приладову дошку, потім назад. Щось клацнуло і я повалилася на спину разом з сидінням. Славка перелякано пучил очі, поки я корчилася в істеричному гоготе.
Біля будинку, виходячи з машини, я вже не здивувалася, коли зачепилася кросівкою і відірвала полподошвы.
Мама прийшла в захват від мого нового кавалера. Попиваючи з маман чайок, поки я переодягалася, Славко запитав у неї дозвіл зустрічатися зі мною. В думках вона вже представляла наше весілля, наших дітей, і спільні обіди по вихідним.
– Лелечка, де ти відкопала такого чоловіка? – захопилася вона, коли Славка нарешті звалив.
– На кладовищі була розпродаж старих мужиків. Ось і прикупила задешево, – буркнула я.
– Не язви, – образилася вона. – В’ячеслав чарівний чоловік. Як раз те, що тобі потрібно – дорослий, спокійний, хороша посада, автомобіль, окрема квартира. – Мама знала про нього більше, ніж я.
– Я його зовсім не знаю, – мляво отпинывалась я.
– Що тобі зовсім не завадило провести з ним ніч, – відповіла мати.
Крити мені було нічим. Пояснювати, що між нами нічого не було і не могло бути, я вважала нижче своєї, неоформившегося на той момент, гідності. Мені, звичайно, лестило, що я зустрічаюся з дорослим чоловіком, але все це меркнула порівняно з тим, ЯК відбувалися наші побачення.
Я примудрялася падати на рівному місці, отламывала підбори, прищемлювала пальці в дверях. Якщо він заїжджав за мною на тренування, у мене ламалися ручки на молоті. На те, що у мене ламаються нігті, постійно розстібається ліфчик, на колготках обов’язково з’являться стрілки і лопне гумка у трусиків, я вже не звертала уваги.
Як-то його мама, Катерина В’ячеславівна, млевшая від моєї юності і непорочності (ха-ха-ха), розповідала, який Славочка невдачливий. З ним постійно щось пріключалось.
– Прямо, як з тобою зараз, – заливисто сміялася вона. – Але після того як він зустрів мене («Як мені хочеться поняньчити онуків» – вона вставляла до місця і не до місця), він став стриманішим, і вже не падає на рівному місці.
Тоді-то я і зрозуміла, що своєю смертю померти мені не судилося, і почала подумувати про розставання.
Той день, коли Славка запропонував мені кінцівку і шматок ліверу, у вигляді руки і серця, пройшов майже без пригод. Обпалене волосся і червоний очей від потрапив в нього шампуню – це така дрібниця. Славка ненав’язливо натякнув, що після такої пропозиції, нам не завадило б пізнати насолоду плотських утіх. Подумавши пару секунд, я погодилася. Маринувати три місяці давно вже статевозрілого мужика – занадто жорстока помста за всі мої травми.
Ніч неземної пристрасті була обставлена дуже мило. Свічки, вино, неголосна музика. Славка трохи нервував, я нерозумно хихотіла. Мене всюди переслідував запах палених волосся, очей сльозилося. Романтика, бляха. Цілуючись, ми дісталися до ліжка і звалилися на неї. Щось хруснуло, ліжко накренилася і Ганс, мерзенне тварина, завищав так, що я мало не обделалась. Пошук ветеринара, швидкі збори, полудохлый Ганс, з покалічених хвостом.
– У пі… такі стосунки! – не витримала я. – Не дзвони мені більше, будь ласка, – попросила я Славку і звалила додому.
Через пару тижнів я познайомилася з Мусиком. Природно, що мої пригоди припинилися тут же.
Якось я зустріла Славку на виставці. Я, нічого не підозрюючи, стояла біля нашого стенду.
– Льоля? – почулося за спиною.
Я обернулася, побачила Славку, позадкувала від нього, нерозумно посміхаючись, і зачепився за дріт. Я не впала. Мені завадив стіл, на якому стояла продукція кондитерської фабрики. Я просто сіла в торт, який стоїть з краю.
– Ізиді! – заволала я.
Славка так і не зрозумів, чому я була так агресивно налаштована.
Пісі:
Я згадую Славку, коли бачу племінника Мусіка. За десять років свого життя пацан примудрився перекинути на себе чайник з окропом і впасти з третього поверху. Його постійно кусають собаки, у нього вічно розбитий лоб, яким він б’ється об одвірки, стовпи, двері. Якщо він поліз на дерево, то обов’язково впаде і що-небудь зламає або вывихнет. Якщо він буде переходити дорогу і його не зачепить машина, то він затнеться за бортик і розіб’є ніс.
ПыПыСы:
Не так давно його віддали в спортивну гімнастику, з чого я зробила висновок, що батьки його не люблять.
Славка: человек-авария Отдых