Михайло Кутузов отримав премію в 100 000 рублів від імператора Олександра I за Бородинскую битву. І це не єдиний фінансовий вимір війни з Наполеоном Бонапартом…
Платня військовим
Так, за вигнання французів і перехід кордону російська армія отримала від імператора піврічний оклад, в цілому на 4 млн рублів. Генерал Олександр Тормасов за перший виграний у 1812 році російською армією бій був винагороджений 50000 рублів (річне жалування було 2000).
Солдат при Олександрі I отримував близько 10 рублів на рік (вільний найманий робітник отримував таку ж суму в місяць). За цей же період з казни виплачувалося 72 «м’ясні» та 15 «соляних» копійок. Гроші солдати отримували три рази в рік, на загальному шикуванні.
Офіцерам належало три види виплат від держави: платня (залежно від посади), столові гроші (залежно від посади) і квартирні (в залежності від чину, міста та сімейного стану).
Російський полковник одержував 85 рублів на місяць, прапорщик (тоді це був самий молодший офіцерський чин) – 15 рублів. За кілограм яловичини потрібно було заплатити 20 копійок, чай коштував 25 карбованців/кг, кріпацька душа обходилася в 150 – 200 рублів.
Наполеон своїх солдатів грошима також не балував, служба вважалася обов’язком громадянина. Стрілець піхоти в місяць отримував 5 франків на місяць, що дорівнювало зарплати кваліфікованого робітника в Парижі за 1 день. Була розроблена система вирахувань: на харчування – 9 су, в ротну скарбницю – ще 4 су.
Офіцери забезпечувалися грошима не в приклад краще, генералітет просто таки купався в доходах. Бонапарт роздав генералам і маршалам понад 16 млн франків різних річних виплат. Маршал Лефевр за взяття Данцига отримав від Наполеона 300 000 франків.
Верховне командування армії Бонапарта було багатим: Бертьє (1 254 945 франків на рік), в Ній (1 028 973), Даву (910 000), Массена (683375). При тому, що річний дохід самого багатого капіталіста тогочасної Франції – близько 1,5 млн франків в рік.
Держфінанси Росії
Перед вторгненням Наполеона Олександр I увів оплату податків і митних зборів асигнаціями у перерахунку на срібло, банкам заборонили видавати кредити, муніципальні бюджети підпорядковані безпосередньо Мінфіну.
До 1812 року Росія вела одночасно 4 війни, від Мурманська до Кавказу і Туреччини. Друкарський верстат працював цілодобово, обсяг паперових асигнацій ріс, срібний курс впав до 25 копійок за 1 рубль асигнаціями. Зате це дозволило поставити під рушницю 1 млн осіб.
На військові дії в 1812 році було витрачено 157,5 млн рублів (в 1807 році сухопутна армія обійшлася всього в 43 млн рублів), Ще на 200 млн російська армія реквизировала у населення продуктів і коней на початку війни.
Наполеон хотів перемоги не тільки на полі бою – він використовував фальшиві асигнації для підриву економіки Росії. Всього було в обіг пущено близько 70 млн рублів «фальшака», що становило значну частину грошового обороту.
Півмільйонна армія Наполеона завдала Росії прямий збиток понад 1 млрд рублів. Одна тільки згоріла Москва принесла збитків на більш, ніж 280 000 рублів. І кому легше від того, що 400 000 інтервентів так назавжди і залишилися в російській землі?
При перетині російською армією держкордону виникли складнощі з оплатою продуктів і фуражу. Втім, Олександр I вирішив проблему, указом ввівши з січня 1813 року рублеву зону в Польщі і Німеччині.
Указ був перекладений на німецьку і польську мови, документ встановлював тверді закупівельні ціни і твердий курс рубля до місцевих валют. Правда, до того часу курс асигнацій впав до 20 срібних копійок за 1 паперовий рубль. У військах вводилися «променные контори» Держбанку.
Трохи пізніше ввели наступну систему: російські війська оплачували лише 20% ціни, на решту суми давалися квитанції променных контор. Виплати за квитанціями виробляли влади відповідних німецьких держав, а відшкодування здійснювала Росія після перемоги над Наполеоном.
Німеччина і Австрія поспішили пред’явити квитанції до оплати вже в 1814 році. Спочатку сума вимог була 360 млн рублів. Але головний інтендант російських Єгор Канкрін, оперуючи первинною документацією, збив обсяг в 6 разів.
Із закордонного походу в Росію не повернулося 40 000 людей, що побажали жити на чужині.
