Ні, це не Росія. Ні, я не поїхав знову на Донбас. Це все місто Шарлеруа, Бельгія. Промисловий край з шахтами, напівзруйнованими заводами, тотальним абандоном, брудом, розрухою та гопниками. Загалом, все як ми любимо.
Попадаючи сюди, відчуваєш всю трагічність становища промислового міста. Будь ти в Росії, Казахстані, будь ти в бідній Україні або невизнаному ДНР, або в заможній, благополучній Європі або навіть США – результат все одно буде сумним.
Спершу місто стрімко бурхливо розвивається, потім завжди, коли попит на продукцію падає, починає занепадати, і загинатися.
Місто Шарлеруа пройшов через стандартний для багатьох мономіст з металургійною промисловістю міст. Масове будівництво вугільних шахт на місцевому вугільному басейні, металургійний завод, що став одним з основних підприємств все того ж міжнародного концерну Arcelor Mittal. Зараз заводом володіє їх дочірня компанія Industeel Belgium.
На початку нульових попит на вугілля сильно впав, шахти стали масово закриватися, та й сам завод значно скоротив свої потужності.
Так що ось не тільки пострадянські міста спіткала така напасть. У благополучній Західній Європі ви можете назнімати все ті ж самі види, які подаються під заголовками на кшталт “Типова Росія” або “ось до чого совок довів”..
Тим не менш, завод працює. Правда на відміну від своїх східноєвропейських колег, тут хоча б таких жорстких викидів немає.
Всі екологічні норми намагаються дотримуватися. Ви тут не побачите дим всіх кольорів веселки.
Ну тільки тролейбусних проводів не вистачає – і чистий Металлозаводск який-небудь буде.
Всі околиці заводу (і не тільки) перебувають у стані якогось капітального абандона. Все, що можна обвалилося, вибито, заросло бур’яном.
Ми звикли їхати в Європу насолоджуватися красою, доглянутістю, багатством і акуратною плиточкою.
“Вгадай країну по фотографії”. Не вгадав.
До слова сказати, це вже передмістя Шарлеруа – Маршьен-о-Пон. Але розруха тут така ж. Калюжі, бур’ян, сміття.. І історичні будинки на задньому плані.
Саме тут було ось що. Платформа росіян.
Париж, Рим, Венеція? Ну плиточка є, якщо що.
Поруч із заводом є брудні канали, по яких баржі вивозять звідти продукцію.
Але Шарлеруа дуже атмосферен. Ці всі заводські довгі стіни, естакади і дороги вздовж них створюють якесь цілісне відчуття безвиході.
Індустріальна архітектура початку 20 століття в стані легкої запиленості і биття – це саме те, що потрібно. Так, ось такі стіни – єдине, що візуальне відрізняє бельгійські абандоны від наших – все ж стиль тут зовсім інший.
Як потрапляєш у середньовічних історичних центрах ніби в якийсь історичний роман. Так і тут. Тільки роман інший.
Популярна спроба осучаснити і оживити похмурі заводські стіни. Але тут це ніяк не змінило кардинально атмосфери, навіть як-то доповнив її.
Десь зроблені рок-клуби в колишніх заводських цехах.
І вічні залізничні шляхи, завжди оточують будь-промисловий етюд.
На вагонах явно має бути щось типу “ВТБ-Лізинг”.. Інакше ніяк.
Уздовж заводу проходить по естакаді одна з ліній метро. Втім, про метро пізніше.
До речі, мені тут написали що саме тут знімали “Вигнання” Звягінцева.
Цікаво, що якщо ми підемо в центр Шарлеруа, то виявимо, що заброшенностей тут нітрохи не менше.
Місто рве всі штампи і шаблони про європейський благополуччя. Втім, він реально дуже похмурий і депресивний. Більшість великих російських міст виглядає краще.
Головна площа Шарлеруа виглядає як-то так. Здсний з разбитымти вікнами ні, все-таки самий центр.. Але все парковці.
Пам’ятник, який символізує відчай шарлеруанцев своїм становищем..
Але цікаво те, що в двухсоттысячном Шарлеруа є метро!
Втім, метром його можна назвати умовно. Швидше, це метротрамвай. У центрі у нього кілька підземних дільниць, а далі він йде по естакадах.
Але інтервали .. навіть не трамвайні. Це убогі автобуси тільки так рідко можуть ходити. Фактично – інтервал півгодини в будні, і годину(!!) у вихідні (b – це інший варіант маршруту). Зверніть увагу на час закінчення роботи! У нас пазики і то пізніше закінчують ходити. Мені розповіли, що роблять це заради безпеки – в пізній час у вагонах нападають на пасажирів.
#лидируйвалидируй по-бельгійськи.
На жаль, за браком часу я так і не зміг поїздити на метро, дослідити його уважніше. Самі бачите, з такими інтервалами не так і просто. Тому обмежився лише зйомкою на деяких станціях.
Одна з ліній веде до заводу для доставки робітників на зміни.
Станція в районі заводу. Поки я по ній ходив і фотографував (а це зайняло хвилин 15-20) не проїхали ЖОДНОГО ПОЇЗДА ні в одному з напрямів! Тому фотографій з транспортом і людьми тут не вийшло.
У якийсь момент у мене взагалі виникло відчуття що вона покинута – абсолютно нікого внизу, нагорі, немає навіть ніяких розкладів. При часовому інтервалі немає розкладів! Захочеш поїхати, а не зможеш. Європа, це точно ти?
З цікавого в Шарлеруа. Закрита шахта, перероблена в музей гірничої справи. На жаль, за браком часу не відвідав.
Є російська церква Святої Трійці.
Шарлеруа – дійсно дуже депресивне місто. Високий рівень безробіття та злочинності. Населення постійно зменшується, всі, хто може, їдуть. Безліч мігрантів.
Місцеві скаржаться на низькі за європейськими мірками зарплати і високі податки. Вважають, що живеться тут дуже погано.
На жаль, те, що залишилося за кадром. Вже дуже мало часу у мене було всього пів-дня – вже рано ввечері був літак до Варшави. Нормально подивитися Шарлеруа – це два дні мінімум треба. Але і побачити для такого часу вийшло ну дуже багато!
Спасибі Софі – бельгійці з українськими коренями (батько був з Західної України, у війну потрапив в концтабір на території Бельгії, після чого там і осів. Незабаром сама Софі і народилася вже там). Чудова жінка, і дуже цікавий співрозмовник. Покатала мене на своїй машині по всіх цих місцях, по яких я б ніколи сам би пішки не пройшов. Величезне спасибі їй!
Так що, якщо що, ось відмінне місце для пропагандистів з всяких державних каналів, бажаючих зняти яскраві репортажі про те, як Європа загинається. Рекомендую :))
Ну і з погодою, звичайно, пощастило. Все це краще, звичайно, дивитися, вогкою восени під дощем. Сира погода лише підкреслює характер місця
Загалом, Шарлеруа став для мене найсильнішим враженням від усієї листопадової європейської поїздки. І тут все склалося, і розруха, і такі атмосферні заводські стіни з естакадами. Всі разом воно створює такий цілісний образ. Знаєте, от реально втомлюєшся від цих прилизаних історичних центрів з пішохідними брукованими вуличками, естетичними ліхтарями, кав’ярнями і натовпами туристів. Вони милі, прекрасні, але на 10-му вже втомлюєшся від них і перестаєш бачити різницю. Але ось Шарлеруа точно ні з чим не сплутаєш.
