У центрі болівійського міста Ла-Пас розташована єдина в світі в’язниця, на територію якої не ступала нога охоронця. Фотографи Аша Майлз і Надя П’янкова побували у в’язниці Сан-Педро — самокерованої комуні засуджених, яким влада Болівії відвели цілий квартал у центрі Ла-Пасу.
У в’язниці Сан-Педро немає адміністрації в звичному сенсі цього слова, тому і точної статистики по установі не ведеться. Відомо, що тут містяться від 1 300 до 1 500 осіб, приблизно 75% з них тільки чекають суду. 80% виявилися тут за звинуваченнями, пов’язаними з нелегальним обігом наркотиків. На території майже відкрито виробляється кокаїн і діють два дитячих садка — близько 200 дітей живуть тут разом зі своїми батьками-в’язнями. Фотографи Аша Майлз і Надя П’янкова розповідають про пенітенціарної утопії (або антиутопії), здійсненної в самому центрі півторамільйонного болівійського міста Ла-Пас.
«Перше враження, коли потрапляєш в Сан-Педро, досить несподіване: кругом бігають діти, продавці готують свіжовичавлені соки, у грубах крутиться курка-гриль, а велика частина ув’язнених просто відпочиває, граючи в більярд, шахи, карти або шашки. Тут є спортзал, перукарня, басейн, храм і дитячий сад. Судячи з значного розміру залишків різдвяної ялинки, у в’язниці і свята відзначають з розмахом. Якщо б не високі стіни по периметру, нічого б і не нагадувало про хоч якесь обмеження волі. Сан-Педро сьогодні є єдиною у світі в’язницею — закритим містом».
«З вигляду в’язниця нічим не відрізняється від невеликого міського району. Розташована вона прямо в центрі високогірного Ла-Паса, у фортеці, побудованої ще в 1895 році. Охоронці стережуть лише межі, всередині ви не зустрінете. На перший погляд це просто один з трущобных районів міста, життя в якому не так вже сильно відрізняється від того, що відбувається за межами кріпосних стін».
«Більшість ув’язнених відбуває тут покарання за «особливо тяжкі», а багато з них перебувають лише в очікуванні суду. Засуджених за вбивство ви тут не зустрінете, а ось злодійство і продаж наркотиків — часто-густо».
«Квадрат в’язниці займає площу трохи більше одного гектара. Територія призначена для 400 ув’язнених, але насправді тут знаходиться не менше 1 500 осіб. Камер всередині немає: звичайні будинки, дворики і вузенькі вулички. Сан-Педро практично повністю знаходиться на самоврядування».
«Тюрма розділяється на вісім секторів, кожен сектор має свою назву і своїх лідерів, які і формують загальний тюремний рада».
«Влада у внутрішній уклад майже не втручаються, так що, можна сказати, в Сан-Педро формально панує демократія. Звичайно, із застереженням на корупцію і місцевих авторитетів».
«Сектора розрізняються престижністю, у кожного є своя футбольна команда. До матчів ставляться більш ніж серйозно, можна заробити і на футбольних ставках. За чутками, щомісячний оборот [тюремних букмекерів] досягає $20 тисяч».
«Що дивно, ув’язнені повинні тут самі платити за своє утримання. У залежності від фінансових можливостей вони можуть вибрати собі ті чи інші умови. Хтось живе в однокімнатних камерах», але більшість все ж вважає за краще житло подешевше — загальні кімнати з безліччю ліжок».
«Родичі мають можливість не тільки відвідувати ув’язнених, але навіть усією сім’єю на час переїхати до в’язниці, адже житло тут обходиться дешевше, ніж у місті. Про те, чим це обертається для знаходяться тут дітей, ходить чимало розмов. З одного боку, у злочинців простіше нікуди «навчитися поганому», з іншого боку — в місті такі діти [з неблагополучних сімей] також виявляються ізгоями. Болівійці вважають перебування дітей у в’язниці меншим з двох зол».
«У 2013 році тут був гучний скандал, коли 13-річна дівчинка завагітніла в результаті зґвалтування групою чоловіків, одним з яких був її батько. Самі ув’язнені стверджують, що до ґвалтівників у Сан-Педро приймають жорсткі заходи, адже дуже багато живуть з сім’ями».
«Повна відсутність камер і «роботи тюремника як вправи в тиранії» (вираз Фуко) дозволяє вважати Сан-Педро однієї з найгуманніших в’язниць світу. Інша справа, що може обертатися подібна свобода. Так, що вийшла в 2003 році книга колишнього ув’язненого Rusty Young «The Marching Powder» назавжди зв’язала назву Сан – Педро з нелегальним продажем кокаїну. Болівія сьогодні є одним з лідерів на кокаиновом ринку, а у в’язниці, за чутками, можна придбати наркотик за найнижчими цінами».
«До 2009 року туристи могли відвідувати Сан-Педро в рамках екскурсій, однак влада вирішила це припинити — неважко здогадатися, що часто іноземців у в’язницю наводив далеко не культурний інтерес. Що відбувається зараз на тюремній кокаїнової фабриці, сказати складно».
«Коли-то Coca-Cola була офіційним дистриб’ютором напоїв для в’язниці. Сьогодні від колишньої співпраці залишилися пластикові столи та стільці з корпоративною символікою, що додає в’язниці курортного антуражу. Як відомо, у 2012 році Болівія відмовилася від такої американщины, як кока-кола і «Макдоналдс»».
«Ми були здивовані, почувши російську мову:
— Дівчата, ви росіяни? — покликав нас голос з ледь помітним акцентом.
Так ми познайомилися з Фредді, болівійцем, які відбувають покарання за аферу з якимись паперами. У Фредді російськомовна дружина. За словами Фредді, засуджений він помилково — про те, що папери були не в порядку, він не знав. У в’язниці йому в цілому подобається. Наявність всередині чогось на кшталт «життя за поняттями» або якогось варіанту дідівщини він заперечує; каже, тут намагаються не забувати про людську гідність. Фредді розповів нам, що росіян у в’язниці він бачить не вперше — раніше тут відбував покарання ув’язнений, який потрапив сюди за контрабанду наркотиків».
