Восени 1941 року ескадрон кубанських козаків повторив подвиг Панфіловців і ціною своїх життів зупинив німецький наступ. Козаки не мали важким озброєнням і знищили два десятки нацистських танків «коктейлями Молотова».
Козаки на захист Москви
Кубанські козаки 37-го Армавірського кавалерійського полку під командуванням генерала Доватора 16 листопада 1941 року стримували натиск німецьких бронетанкових з’єднань, які рвуться до Москви. До цього часу в строю підрозділу залишалося всього 116 станичников, готових померти, але не пустити ворога до столиці. На лівому фланзі в селі Федюково оборону займав 4-й ескадрон, у якому значилося за одними відомостями 37, по іншим — 45 шабель. Командував кубанцами 23-літній політрук Михайло Іллєнко.
Німецькі танки рухалися по руслу замерзлої річки Гряда, і для облаштування ґрунтовних позицій часу не було. Промерзла земля не піддавалася, тому для облаштування стрілецьких комірок використовували дошки з сільських парканів, засипані снігом і облиті водою, яка на морозі ставала льодом.
Для оборони села від танків у козаків було кілька ручних кулеметів, карабіни, кинджали і шашки. Тому головною зброєю станичников стали пляшки із запальною сумішшю, вчитися користуватися якими довелося прямо в бою. Козаки розуміли, що для них це останній бій і за старою традицією расседлали і розігнали своїх коней.
Рукопашна з танками
Німці спробували взяти кубанців нахрапом і вранці 19 листопада пішли в атаку. Козаки, закопавшиеся в сніг поряд з річкою, вискакували зі свого укриття і кидали «коктейлі Молотова» в проїжджаючі повз танки, намагаючись потрапити в решітку, що подає повітря до двигуна машини. В цей час їхні товариші стріляниною з рушниць і кулеметів намагалися відсікати піхоту противника. Перша атака коштувала німцям кількох танків. Під час другого наступу у козаків не було переваги несподіванки. Однак червоноармійці все одно брали по кілька пляшок із запальною сумішшю і, пробиваючись через глибокий сніг, йшли в самогубні атаки.
Присипаючи себе снігом, вони чекали, коли танк підійде на відстань кидка, після чого вставали в повний зріст і закидали багатотонну машину пляшками.
З боку села Городище позиції козаків обійшли 15 танків з солдатами на броні. Тепер кубанці билися в оточенні. Політрук Іллєнко з групою бійців спробував перехопити німців на мосту через річку, але противник виявився швидше. Бійці почали спалювати техніку ворога і зайняли оборону в районі моста. Це був останній осередок оборони, який після обхідного маневру нацистів виявився затиснутий з двох сторін.
Козаки йдуть на виручку
До вечора всі вижили бійці були поранені, але позицій не залишали і продовжували ввести бій. Генерал Доватор кілька разів посилав в ескадрон верхових з наказом відходити, але по дорозі їх вбивали німецькі снайпери. Єдиним, хто зміг пробратися до місця бою, виявився син кавалерійського полку Олександр Копилов. Хлопчина пішки через ліс пройшов до Федюково, а потім за водосточному каналу проповз до місця бою. Живих козаків на позиціях не залишилося, а навколо він нарахував до 20 спалених німецьких танків.
Про побачене дитина доповів генералу, і той наказав всім бійцям полку, здатних тримати зброю, сісти на коней і йти на виручку 4-ескадрону. Увечері 19 листопада виснажені боєм німці, не розібравшись, що їх атакують незначні сили Доватора, відступили. Ховати загиблих часу не було. Тих, кого вдалося відшукати, поспішно закопали в сніг, і полк пішов до Волоколамському шосе. В 22.30 Доватор відправив у штаб донесення, в якому вказав, що втрати противника за день — 28 танків і рота піхоти. Повністю вибув 4 ескадрон, у якому всі вбиті. До цього часу у всьому кубанському полку залишилося 36 червоноармійців і єдиний кулемет. Через місяць сам Лев Доватор буде убитий при огляді ворожих позицій.
Дивом вижили
Після бою місцеві жителі зібрали тіла убитих і закопали їх у братській могилі. Незважаючи на наказ Ставки, перед боєм козаки відмовилися спалювати будинку села, чим прирекли б селян на смерть. За недотримання наказу покладався трибунал, але кубанці справедливо вирішили, що загиблим така міра покарання не страшна.
Однак донесення про загибель підрозділи виявилися поспішними. Після війни з’ясувалося, що вижили, але були поранені шість козаків.
Перед боєм кубанці здали документи і закопали їх. З’ясувати імена живих і загиблих допомогли відомості отримання козаками грошової оплати.
rubaltic.ru
