Існують дві версії появи на світ цієї гармати.
Перша говорить про те, що завдання на розробку нової протитанкової гармати конструкторське бюро під керівництвом В. Р. Грабина отримало в 1940 році, незабаром після завершення радянсько-фінської війни.
Радянське командування розраховувало, що застосування РСЧА важких танків з протиснарядним бронюванням не пройде непоміченим, і створення подібних машин почнеться у потенційних супротивників.
За основу був узятий танк КВ (пізніше — КВ-1) і КВ-2 з бронюванням 75-95 мм.
Друга версія: німці «згодували» нашій розвідці дезінформацію про швидку появу у них танків з протиснарядним бронюванням від 60 до 80 мм.
Проведені в КБ Грабина дослідження показали, що оптимальним для такого знаряддя буде калібр 57 мм при снаряді вагою 3,14 кг з початковою швидкістю 1000 м/с.
На початку 1941 року таке знаряддя було створено. На відстані 500 м снаряд пробивав броню товщиною 100 мм В травні 1941 р. була завершена розробка технології його виготовлення, а прийнята на озброєння Червоної Армії знаряддя було поставлено на валове виробництво одночасно на артилерійських заводах в Сталінграді і Горькому.
До кінця 1941 року була випущена 371 гармата Зіс-2, а потім їх виробництво було припинено «за надлишку потужності при відсутності відповідних цілей».
І тут починаються дивацтва.
Взагалі причин наводилося кілька. Зняття Зіс-2 пояснювалося наступними причинами:
Надлишковою потужністю гармати і відсутністю гострої необхідності в ній. Товщина лобової броні німецької бронетехніки в 1941 році не перевищувала 60 мм, бортовий — 40 мм. В цих умовах ефективність добре освоєні в серійному виробництві 45-мм і 76-мм гармат була достатньою. Нібито Зіс-2 «шили» німецькі танки наскрізь, не завдаючи їм шкоди.
Скажімо так, досить дивний аргумент. І ось чому: для того, щоб його оцінити, варто просто заглянути всередину будь-якого танка. Танк як би складається не тільки з лобової і бортової броні, всередині у нього знаходиться ще безліч складових. Двигун, трансмісія, озброєння, боєкомплект, механізм повороту башти, екіпаж… загалом, є за що зачепитися, як не крути. Це ж не лазер, а снаряд все-таки.
Так, наскрізь «борт-в-борт» можна було пробити при певному збігу обставин. Але це як зірки повинні були зійтися…
Низька технологічність і висока вартістю знаряддя.
Теж вельми оспариваемо. Гармата Зіс-3 калібром 76 мм була визнана однією з кращих в світі за сукупністю характеристик. В тому числі і за простотою виготовлення та технологічності.
Але дозвольте, при створенні Зіс-3 були використані лафет і затвор від Зіс-2. З цим як бути? Та що там залишилося? Хитна частина від гармати УСВ і стовбур. Скажімо так, не дуже вагомий аргумент.
Завантаженість сталінградського заводу «Барикади» випуском 76-мм дивізійних гармат УСВ, в зв’язку з чим завод змушений припинити випуск стовбурів Зіс-2, а завод № 92 з виробництвом стволів не справлявся.
Теж дивно. Не справлявся або взагалі не випускав? А де були браві хлопці Берії? У 1941 році за невыпуск такої продукції могли і у дворі заводу стінку знайти, не напружуючись доставкою.
І потім, якщо завод «Барикади» ми втратили під час боїв за Сталінград, мабуть, за помахом чарівної палички в 1943 все налагодилося. Але — не виключаю, що за два військових року завод №92 випуск стовбурів все-таки опанував. У воєнний час це зробити значно легше, ніж у мирний.
Проблеми з випуском боєприпасів — виробництво снарядів калібру 57-мм раніше в СРСР не велося, розгортання їх виготовлення після початку війни було пов’язане з рядом труднощів, пов’язаних, зокрема, з евакуацією заводу з виробництва боєприпасів.
Тим не менш, незважаючи на наявні труднощі, випущені знаряддя (кількістю всього в 371 од.) були забезпечені боєприпасами:
— у 1941 році було поставлено військам 310 тисяч 57-мм пострілів;
— у 1942 році — ще 82 тисячі пострілів;
— на 1 січня 1943 року ще було в наявності 220 тисяч пострілів.
У 1942 році військами було витрачено 50,5 тисяч 57-мм снарядів.
в 1943 році — 76 тисяч снарядів (для порівняння, витрата снарядів для 45-мм протитанкових і танкових гармат за той же період склав більше 12 мільйонів штук). В 1944 році було витрачено 460,3 тисяч 57-мм снарядів. В 1945 році було витрачено 580,1 тисяч 57-мм снарядів.
Зі снарядами, як видно, теж був порядок.
В цілому причина зняття з виробництва Зіс-3 до сих пір не зовсім зрозуміла. Більше схиляюся до третього пункту, він як би найбільш адекватно виглядає.
Але в 1943 році, при появі німецьких танків з протиснарядним бронюванням, гармату знову поставили на потік.
Зіс-2 йшла на озброєння протитанкових артилерійських взводів стрілецьких батальйонів і в окремі винищувально-протитанкові частини РГК.
До речі, в РККА ці гармати стали надходити через три тижні після прийняття відповідної постанови Державного Комітету Оборони. Зрозуміло, що був використаний зачепив 1941 року, тим не менш. Проблеми кудись зникли, і гармата пішла воювати з «Тиграми».
Всього в 1943-1945 рр. було виготовлено 9 645 протитанкових гармат Зіс-2.
Трохи? Тут очевидний питання ефективності. Якщо при використанні 45-мм ПТП розрахунку доводилося вивертатися, вгадуючи, звідки і як піде противник, щоб вистрілити йому в борт, жертвуючи заради цього часто вдалою позицією і демаскируя себе першим же пострілом, то в разі 57-мм ПТП таких проблем не було.
Варіант «не пробив» був не для Зіс-2, залишалося тільки вліпити не куди можна, а куди треба. За статистикою, на одну виведену з ладу 57-мм гармату доводилося по три знищених ворожих танки, в той час як на 76-мм — 2,5, а на 45-мм — 0,25.
Ось і весь розклад, як говориться.
Гармата Зіс-2 являє собою класичне для артилерії періоду Другої світової війни довгоствольна протитанкові знаряддя з розсувними станинами, напівавтоматичним клиновим затвором і підресореним колісним ходом.
Конструктивно гармата поділяється на стовбур з затвором і лафет. Останній, у свою чергу, складається з противідкатних пристроїв, люльки, верхнього верстата, механізмів наведення, врівноважує механізму, нижнього станка, бойового ходу з подрессориванием, щитового прикриття і прицільних пристосувань.
Подрессоривание складається з двох гвинтових пружин, поміщених в циліндрах на кінцях бойової осі. Подрессоривание відключається автоматично при розведенні станин.
Як прицільних пристосувань використовувався приціл ПП1-2 з шарнірним приводом.
Гармата забезпечена затвором з опускающимся вниз клином і з полуавтоматикой механічного (копирного) типу. Лише для першого заряджання потрібно відкрити затвор вручну за допомогою рукоятки затвора, надалі його закривання і відкривання відбувається автоматично.
Така конструкція затвора забезпечила високу скорострільність гармати — до 25 пострілів в хвилину.
Стрільба з гармати може вестися з найбільшим кутом піднесення 25°, кут відхилення складає 5°, кут горизонтального обстрілу — 54°.
Для боротьби з броньованими цілями застосовувалися такі унітарні патрони:
— унітарний патрон з бронебійно-трассирующим тупоголовим снарядом з балістичним наконечником БР-271;
— унітарний патрон з бронебійно-трассирующим остроголовым снарядом без балістичного наконечника БР-271К;
— унітарний патрон з бронебійно-трассирующим суцільним снарядом БР-271СП;
— унітарний патрон з подкалиберным бронебійно-трассирующим снарядом БР-271П.
Для стрільби по живій силі і вогневих точок противника, розташованого відкрито, застосовувалися снаряди з осколковою гранатою ПРО-271У, яка при знятому ковпачку детонатора забезпечує ураження осколками на 20 м по фронту і на 3 м в глибину. При неснятом ковпачку детонатора граната діє як фугасна.
Для ураження живої сили противника на дальності 100-200 м при самообороні батареї використовувалась картеч Щ-271. При пострілі оболонка картечі розгортається в каналі ствола і 324 кулі вагою 10,8 г кожна вилітають вперед, маючи кут розльоту 10-18°. Ураженний район із забійним дією куль — по фронту до 40 м, у глибину до 200 м.
Завдяки наявності підресорювання гармату можна перевозити механічною тягою зі швидкостями: до 50 км/год по шосе, до 30 км/год — по путівцях і до 10 км/год — по бездоріжжю. Гармата перевозилася також і кінною тягою — шісткою коней.
Боєприпаси до гармати можуть перевозитися як у кузові автомашини, так і в передку, уніфікованому з передком 76-мм дивізійних і полкових гармат.
Восени 1941 р. було виготовлено також близько ста гармат ЗІС-2 в самохідному варіанті: хитна частина гармати з щитовим прикриттям була встановлена на шасі гусеничного тягача «Комсомолець». Ця імпровізована самохідна установка мала позначення ЗІС-30.
Вперше у великій кількості 57-мм гармати ЗІС-2 обр. 1943 р. були використані влітку 1943 р. в боях на Курській дузі.
ТТХ Зіс-2 зразка 1943 р.
Калібр, мм: 57
Початкова швидкість снаряда, м/с: 700-1250
Найбільший кут піднесення, град: 25
Кут схилення, град: -5
Кут горизонтального обстрілу, град: 54
Вага в бойовому положенні, кг: 1250
Скорострільність, постр./хв: до 25
Найбільша дальність стрільби, м: 8400
Дальність прямого пострілу, м: 1120
Бронепробиваемостъ при куті зустрічі 60 ° на дальності:
— 500 м, мм: 106
— 1000 м, мм: 96
На 10 травня 1945 року в Радянській Армії було близько 3200 57-мм гармат, при тому що 45-мм гармат було близько 23 500, а 76-мм гармат — близько 40 100.
Якщо порівнювати Зіс-2 з однокласниками, Pak 39 і Pak 40 (Німеччина), 6-pdr Mk.II (Великобританія), M1 (США), має місце бути перевагу радянського знаряддя над аналогами як за розрахунковою бронепробиваемости, так і в рухливості.
Німецька 50-мм гармата Pak 38 легше ЗІС-2 на 120 кг, але при цьому сильно поступається радянському знаряддям у початковій швидкості, масі снаряда і майже в два рази — в розрахунковій бронепробиваемости, а також має демаскирующий знаряддя при стрільбі дулове гальмо.
Англійська 6-фунтова гармата Mk.II на 100 кг важче радянської, при значно меншій початкової швидкості і більш легкому снаряді, що призводить істотно меншою розрахункової бронепробиваемости. З плюсів англійської знаряддя можна відзначити більший кут горизонтального наведення.
Американська 57-мм гармата M1, є модифікацією англійської 6-фунтової гармати, ще важче за рахунок більш довгого стовбура. Початкова швидкість дещо зросла, але все одно залишилася істотно нижче, ніж у радянського знаряддя.
Крім того, на відміну від іноземних знарядь, ЗІС-2 являє собою дуплекс — на її лафеті випускалася 76-мм дивізійна гармата ЗІС-3, випуск двох гармат, що використовують один лафет, значно спрощує і здешевлює виробництво.
Навіть у порівнянні з більш важким знаряддям — німецької 75-мм протитанковою гарматою Рак 40, ЗІС-2 також має переваги в бронепробиваемости, розрахованої як з радянської, так і за німецькою методикою. На службі вермахту ЗІС-2 позначалася як 5,7-cm Panzerabwehrkanone 208(r) і її пробивні властивості при стрільбі снарядом БР-271М оцінювалися як 140 мм гомогенної броні при попаданні по нормалі на дистанції вогню 500 метрів.
При тому ж відстані і при невеликому куті зустрічі щодо 30° цей показник Pak 40 при використанні калиберного бронебійного снаряда PzGr.39 становив 96 мм, що у перерахунку на умови нормального потрапляння дає товщину пробивається бронєвой плити близько 120 мм.
Перевершити Зіс-2 за розрахунковою бронепробиваемости змогли лише потужні, що з’явилися в 1943-1944 роках протитанкові гармати, такі як британська 76-мм Q. F. 17 Pounder вагою більше двох тонн, німецька 88-мм Pak 43/41 вагою більше 4 тонн і 100-мм радянська БС-3 вагою більше трьох тонн, а також мелкосерийная німецька 75/50-мм протитанкова гармата Pak 41 з конічним каналом ствола.
Високі характеристики Зіс-2 викликали інтерес союзників, яким на їх прохання в кінці 1943 року було надано кілька гармат, які пройшли випробування у Великобританії і США.
