Радянсько-російські шпигунки і їх шанувальники

1

Сама знаменита російська і радянська розвідниця всіх часів – радистка Кет з фільму “Сімнадцять миттєвостей весни”. Вона – вигаданий персонаж. Їй можна бути знаменитою.

А ось справжні розвідники і розвідниці працюють, як люблять говорити вони самі, “без права на славу”. Однак дещо все-таки робиться надбанням публіки.
Історія російської та радянської розвідки знає імена жінок, чия роль через роки сумнівів не викликає. Це були неабиякі особистості, чиї долі гідні трилера і любовного роману одночасно.
Советско-российские шпионки и их поклонники Война и мир
Дарина Лівен
Фатальна жінка
Доротея Лівен – випускниця Смольного інституту, фрейліна подружжя Павла і Марії Федорівни, сестра майбутнього шефа жандармів Олександра Бенкендорфа і дружина російського посла в Пруссії і Британії Христофора Ливена.
Після смерті чоловіка оселилася в Парижі, де відкрила світський салон, в якому вели відверті розмови політики і дипломати.
Не будучи класичною красунею, але володіючи гострим розумом і чарівним чарівністю, Доротея Лівен послідовно перебувала в романтичних стосунках з трьома найбільшими державними діячами Європи – австрійським канцлером Клеменсом Меттернихом, головою Форін офіс Джорджем Каннингом і французьким прем’єром Франсуа Гізо.
Цінного агента особисто “вели” Олександр I, а потім міністр закордонних справ Карл Нессельроде – давали завдання та аналізували отримані від неї шифровки.
“Доротея Лівен стала агентом виключно з почуття патріотизму, – говорить сучасний історик Людмила Михайлова. – Грошей і коштовностей у неї було більш ніж достатньо”.
Романс і викрадення
Виконавиця російських романсів і актриса німого кіно Надія Плевицька користувалася в еміграції такою популярністю, що газети писали про “плевицкомании”.
Шанувальники не знали про її другий, таємне життя: в 1930 році Плевицька і її чоловік, білий генерал Микола Скоблин, були завербовані ОГПУ.
За деякими даними, саме через них німецька розвідка підкинула Сталіну дезінформацію про Михайла Тухачевском та інших радянських воєначальників.
Найвідоміша операція подружжя – викрадення в Парижі глави Російського загальновійськового союзу, колишнього глави білого уряду в Архангельську Євгена Міллера.
Скоблин запросив на зустріч Міллера нібито з німецькими розвідниками, які опинилися агентами НКВС. Генерала приспали, помістили в контейнер і вивезли з Гавра на борту радянського пароплава “Марія Ульянова”.
Советско-российские шпионки и их поклонники Война и мир
Надія Плевицька
Задум полягав у тому, щоб провести Скоблина на місце Міллера. Однак той, мабуть, щось запідозривши, залишив листа своєму заступнику Петру Кусонскому: якщо не повернуся, значить, Скоблин – зрадник.
Кусонский розкрив конверт, коли “Марія Ульянова” вже покинула порт. Французи мали намір послати на перехоплення есмінець, але відступилися після того, як радянський посол Яків Суриц дав зрозуміти, що чекісти свою жертву все одно живий не віддадуть.
Міллера доставили в Ленінград, а звідти у внутрішню в’язницю на Луб’янці. 11 травня 1939 року він був розстріляний. Незадовго до смерті генерал попросив, щоб йому дозволили інкогніто і в супроводі охоронців в цивільному помолитися в церкві, але отримав відмову.
Скоблин втік до СРСР, де кілька місяців жив під наглядом на секретному об’єкті НКВС, направляючи керівництва радянської розвідки листи з вихваляннями Сталіна. Потім за нез’ясованих обставин опинився в республіканській Іспанії, де загинув у 1938 році: за офіційними даними, при бомбардуванні франкістської авіацією Барселони, за неофіційними – від рук знаменитого “термінатора” Леона Эйтингона, який через два роки організував замах на Троцького.
Плевицкую заарештувала французька контррозвідка. За шпигунство і участь у викраденні людини вона отримала 20 років ув’язнення і померла в жіночій в’язниці в Ренні 1 жовтня 1940 року.
Подруга Ейнштейна
Радянська розвідниця Маргарита Коненкова (агентурний псевдонім “Лукас”) провела в США півжиття – з 1924 по 1945 рік.
Советско-российские шпионки и их поклонники Война и мир
Красунею захоплювався Альберт Ейнштейн, з яким вона познайомилася в 1935 році в Нью-Йорку. Користуючись розташуванням Ейнштейна, Коненкова завела приятельські стосунки з Робертом Оппенгеймером і іншими творцями атомної бомби.
Серед її знайомих була і перша леді США Елеонора Рузвельт.
ФБР не вдалося викрити Коненкову. Вона померла в Москві в 1980 році у віці 84 років.
Про те, якого роду відносини пов’язували Ейнштейна і Коненкову, достовірно невідомо. Однак у 1998 році на аукціоні sotheby’s було продано кілька листів творця теорії відносності, що починалися зверненням: “Найулюбленіша Маргарита!” і закінчувалися словом: “Цілую”.
Після смерті Коненковой в її паперах виявився сонет, написаний Ейнштейном в 1943 році на німецькій мові і містив, зокрема, слова: “Тобі не вирватися з сімейного кола. Це наше спільне нещастя”.
Пікантність ситуації полягала в тому, що розвідниця жила в США з чоловіком, знаменитим скульптором Сергієм Коненковым, при якому виконувала обов’язки менеджера і перекладачки.
Советско-российские шпионки и их поклонники Война и мир
Маргарита Коненкова
Коли в 1945 році подружжя відправлялися на батьківщину, для транспортування робіт Коненкова за розпорядженням Сталіна виділили цілий пароплав, а в Москві йому надали величезну майстерню на вулиці Горького.
Пішли розмови, що Коненков прожив саме важке для країни час за океаном, а, повернувшись, був обсипаний благами.
Збереглася копія листа Маргарити Коненковой Лаврентію Берії з проханням “захистити сім’ю від нападок з урахуванням моїх заслуг і заслуг С. Т. Коненкова перед Батьківщиною”.
Те, що з клопотанням звернувся не сам Коненков, а його дружина, змушує істориків думати, що “російська Роден”, проживши з дружиною близько півстоліття, так і не дізнався про її особливі заслуги.
Вальс з послом
Зоя Воскресенська-Рибкіна (агентурний псевдонім “Ірина”) почала працювати на радянські спецслужби у віці 14 років ще в Громадянську війну – секретаркою в штабі частин особливого призначення Смоленської губернії.
Советско-российские шпионки и их поклонники Война и мир
Зоя Воскресенська
В Іноземному відділі ОГПУ – з 1929 року. Виконувала секретні місії в Китаї, Німеччині, Австрії, Швейцарії, Туреччини, Латвії, Фінляндії і Швеції. Досконало оволоділа німецькою мовою, видавала себе за російську емігрантку-баронесу.
Напередодні війни Рибкіна працювала в Москві аналітиком напряму “Затія”, який намагався з’ясувати наміри Німеччини.
У травні 1941 року розвідниця під прізвищем Ярцева і “дахом” співробітниці Всесоюзного товариства культурного зв’язку з зарубіжними країнами була на прийомі у німецькому посольстві, де її запросив на тур вальсу сам Вернер фон Шуленбург.
Рибкіна звернула увагу на світлі прямокутники на стінах залу, що залишилися від знятих картин, а через прочинені двері службового приміщення помітила купу валіз. У звіті вона написала, що німці готують евакуацію посольства, а, отже, війну, але попередження, як і багато інших, було проігноровано.
Під час війни вона займалася підготовкою розвідників і диверсантів, і згодом згадувала у зв’язку з цим кумедний епізод.
Двох комсомольців-добровольців готували до закидання до німців під виглядом членів нібито існувала в Куйбишеві антирадянської релігійної організації. Коли одного з них на іспиті запитали, чи вивчив він молитви, той видав: “Отче наш – млинці маж! Іже єси на стіл неси!”. “Веселуна” послали на всі чотири сторони.
Советско-российские шпионки и их поклонники Война и мир
Зоя Воскресенська і Борис Рибкін
У 1935 році, працюючи в Гельсінкі, розвідниця вийшла заміж за радянського резидента Бориса Рибкіна. Той, до речі, мав агентурний псевдонім Кін. Саме це прізвище носили в романі Юліана Семенова і фільм Тетяни Ліознової радистка Кет і її чоловік Ервін.
До розвідникам, як ні до кого іншого, були застосовні слова пісні: “Дан наказ йому на захід, їй в іншу сторону”. Подружжя розлучалися надовго. Перший і останній раз вони провели відпустку разом лише через 12 років.
Але любов, мабуть, була міцною. Отримавши завдання стати коханкою прогермански настроєних швейцарського генерала, Зоя Рибкіна відповіла керівництву, що виконає наказ, але після закінчення операції застрелиться. Операцію скасували.
Незабаром після відпустки у Карлових Варах Борис Рибкін, який працював резидентом у Празі, загинув в автокатастрофі. Вдова до кінця життя підозрювала, що його вбили колишні колеги, і пов’язувала це з що розгорнулася в СРСР антисемітської кампанії. Рибкін був євреєм.
Коли в середині 1950-х років багаторічний шеф Rybkina Павло Судоплатов був засуджений, її звільнили з розвідки. До 25-річної вислуги залишався рік, і їй запропонували попрацювати у воркутинському гірничо управлінні таборів.
Поява таємничої і красивою полковницы справило серед місцевих чинів МВС фурор. На нарадах з її участю вони почали говорити “співпрацювати” замість звичного “ссучиться”.
Пішовши на пенсію, Рибкіна стала дитячою письменницею, підписуючи оповідання і повісті дівочим прізвищем “Воскресенська”, і навіть отримала в 1968 році Державну премію. Написати мемуари їй дозволили лише незадовго до смерті, вже під час перебудови.
До речі, ще одна радянська розвідниця, пішовши на спокій, довела, що талановита людина талановита у всьому. Олена Косова, в 1940-х, 1950-х роках виконувала секретні завдання в США, Нідерландах та Угорщині, стала відомим скульптором.
Таємниця “зірки”
Ольга Чехова, уроджена Кніппер, дочка інженера-шляховика з зросійщених німців, племінниця дружини Антона Чехова Ольги Леонардівни Кніппер-Чехової, учениця Станіславського, після революції емігрувала на історичну батьківщину, де за 25 років знялася в декількох десятках фільмів, в основному, костюмних, з музикою і танцями.
Советско-российские шпионки и их поклонники Война и мир
Ольга Чехова
Працювала вона і в Голлівуді, була добре знайома з Чарлі Чапліном, Кларком Гейблом, Гері Купером і Мері Пікфорд, але після приходу до влади нацистів, на подив багатьох, залишилася в Німеччині, де отримала офіційний титул “державної актриси Третього рейху”.
Незадовго до революції вона вийшла заміж за актора Мхату Михайла Чехова, з яким прожила всього чотири роки, але назавжди залишилася Чехової, хоча Геббельс вимагав від неї повернути німецьку прізвище.
Міністр пропаганди терпіти її не міг, за чутками, з-за того, що вона відкинула його домагання, зате кінозірці протегував фюрер, кожен рік присылавший їй до дня народження та на Різдво корзини квітів. Обраниця Гітлера Єва Браун зовні була дещо схожа на Ольгу Чехову.
Советско-российские шпионки и их поклонники Война и мир
У 1937 році, коли трупа Мхату поверталася через Берлін з паризьких гастролей, Ольга Чехова на кілька днів поселила тітку в своєму будинку і влаштувала в її честь прийом, на який стала уся нацистська верхівка. Ні цей факт, ні регулярне листування з племінницею не мали для Ольги Леонардівни в СРСР ніяких наслідків.
27 квітня 1945 року Ольга Чехова була арештована в Берліні радянською контррозвідкою і вивезена в Москву, але через два місяці повернулася в Західний Берлін, а потім поїхала в ФРН.
В 1955 році вона завершила свою кар’єру в кіно і створила косметичну фірму. Померла Ольга Чехова в Мюнхені в 1980 році у віці 83 років.
Ще при її житті виникли чутки, що під час війни вона була радянським “суперагентом”.
Советско-российские шпионки и их поклонники Война и мир
Німецькі газети писали, що в 1945 році вона їздила в Москву, щоб таємно отримати з рук Сталіна орден Леніна і для бесід з Берією, Абакумовым і Меркуловым. Сама актриса стверджувала, що її тримали на конспіративній квартирі, де добре виховані молоді офіцери грали з нею в шахи, і відпустили до Німеччини без пояснень.
Павло Судоплатов і син Берії Серго повідомляли, що Ольга Чехова нібито брала участь у підготовці замаху на Гітлера, потім скасованого Сталіним з побоювань, що за нового канцлера Німеччина укладе мир з західними союзниками.
За непідтвердженими даними, останнє завдання радянської розвідки Ольга Чехова нібито виконала влітку 1953 року Берія, який взяв курс на об’єднання Німеччини на умовах її нейтралітету, намагався через знамениту актрису увійти в контакт з Конрадом Аденауером, а роль зв’язкової при цьому виконувала вже згадувана Зоя Рибкіна.
Ольга Чехова до кінця життя заперечувала зв’язок з радянською розвідкою. Москва також офіційно не підтверджує цю інформацію.
Атомний шпигунство
Етель Розенберг і її чоловік Джуліус (агентурний псевдонім “Волонтери”) – єдині цивільні особи, страчені у США за шпигунство.
Діти євреїв-емігрантів з Російської імперії і переконані комуністи, вони з 1938 року співпрацювали з радянською розвідкою з ідейних міркувань.
Подружжя завербували брата Етель Девіда Грингласса, сержанта американської армії, працював механіком в Лос-Аламосі. На відміну від сестри і зятя, він видавав секрети за гроші.
Советско-российские шпионки и их поклонники Война и мир
Повний перелік відомостей, отриманих при посередництві подружжя Розенберг, Служба зовнішньої розвідки Росії не розкриває досі.
Однак відомо, що вони не менше 40 разів зустрічалися з радянським резидентом Олександром Феклисовым, удостоєним за його роль в атомному шпигунстві звання Героя Радянського Союзу, і передали, зокрема, робочі креслення плутонієвої бомби, скинутої на Нагасакі, 12-сторінковий звіт Грингласса про його роботу в ядерному центрі і готовий зразок радіопідривача для атомної бомби, виробництво якого було налагоджено в СРСР.
У лютому 1950 року в Британії за інформацією, отриманою від ФБР, заарештували головного радянського атомного шпигуна” Клауса Фукса. Він видав свого зв’язкового Гаррі Голда, раніше контактировавшего також з Гринглассом. Голд видав Грингласса, той – подружжя Розенберг.
На відміну від Фукса, Голда і Грингласса, Розенберги до кінця заперечували вину.
Советско-российские шпионки и их поклонники Война и мир
Своє переслідування вони пояснювали “антикомуністичної провокацією” і нібито антисемітськими настроями директора ФБР Едгара Гувера і голови сенатської комісії з розслідування антиамериканської діяльності Джозефа Маккарті. Однак суддя і прокурор на процесі їх були євреями.
Суд почався в Нью-Йорку 6 березня 1951 року. Розенбергам пред’явили звинувачення в “заздалегідь спланованому змові зі спільниками для видачі Радянському Союзу інформації та зброї, яку той міг використовувати, щоб знищити нас”. 5 квітня їм був винесений смертний вирок.
Незважаючи на клопотання Альберта Ейнштейна, Томаса Манна і Папи римського Пія XII, 19 червня 1953 року їх стратили у в’язниці Сінг-Сінг на електричному стільці.
“Страта двох людських істот – сумна і важка річ, але ще більш жахлива і сумна думка про мільйони загиблих, чия смерть може бути прямо віднесена до того, що ці шпигуни зробили. Я не стану втручатися у цю справу”, – заявив президент Ейзенхауер.
Суд відбувався на тлі війни в Кореї, на яку, на думку американських політиків і громадськості, Сталін не наважився б, не маючи атомної бомби.
У 1983 році, в день 30-ї річниці страти Етель і Джуліуса Розенбергів, газета “Известия” назвала їх “безневинними людьми, які стали жертвою безжальної механізму американського “правосуддя”.
В даний час Росія не заперечує їх співробітництва з СРСР.
В дусі часу
27 червня 2010 році ФБР заарештувало десятьох росіян, звинувачених у “виконанні глибоко законспірованих завдань”.
У минулі часи викритих розвідників всюди в світі чекали суворі допити, багаторічне ув’язнення або смерть, а рідна держава від них отрекалось. В наш гуманний століття нічого поганого ні з ким не трапилося. Вже через кілька днів нелегалів обміняли на чотирьох російських громадян, раніше засуджених за шпигунство на користь США і для такого випадку терміново помилуваних президентом РФ.
Хоча серед провалилися агентів, за наявними даними, були більш значні фігури, головною героїнею скандалу стала 28-річна Анна Кущенко-Чепман, яка до того моменту провела в США всього чотири місяці і, за оцінкою ФБР, не встигла завдати істотної шкоди американській державі.
Советско-российские шпионки и их поклонники Война и мир
Віце-президент Джозеф Байден пожартував, що шкода, мовляв, відправляти з Америки таку красиву дівчину.
На батьківщині Анна Чепман взяла участь в цілому ряді бізнес – і піар-проектів і зайнялася політикою в рядах прокремлівського молодіжного руху “Молода гвардія”.
Перетворення Анна Чепман в публічну фігуру суперечить віковим традиціям, згідно з якими інформація про справи колишніх розвідників, якщо і робиться надбанням гласності, то через десятки років, і, як правило, після їх смерті.
На думку багатьох, популяризація Анна Чепман є піар-ходом.
Таким чином, західній публіці намагаються продемонструвати, що російські шпигуни – не монстри, а симпатичні люди, яких не слід боятися і яким можна з задоволенням передавати секрети своєї держави.
Дякую