Вирушаючи на край Росії та Землі, я приблизно так собі все і уявляв. За спиною подорожі по Сахаліну і Камчатки, за іншими ведмежих кутах нашої країни. Історія скрізь одна: розвалився Союз, все просрали слідом.
Життя тут насправді важка, і на Чукотці навіть віриш, що клімат заважає будувати дороги і нормально існувати містах: знову ж таки, немає ні каменю, ні дерева, головних будівельних матеріалів.
В дев’яності і двохтисячні люди стали масово залишати і без того нечисленний регіон, залишаючи після себе покинуті міста та села. У сьогоднішньому репортажі — поїздка по кільком таким містечкам.
1. На Чукотку радять їхати любителям природи, тому я не дуже їй перейнявся: невисокі сопки, з рослинності лише травичка. Зверху ще добре виглядає мільйон озер, але тундра досить нудне видовище. З диких тварин я зустрів тільки сімейство з трьох журавлів, сіли відпочити.
Те, що буде в репортажі далі, може пошкодити вашу психіку. Там — повна розруха в самому жорсткому її прояві. Все це йде врозріз з офіційною політикою партії, економічним обґрунтуванням приєднання Криму. І так: я не шукав смітника спеціально, я знаю, що таке можна назнімати в Москві (хоча насправді не можна), і що треба було приїжджати в інший час. Якщо ви чутливі до фотографій глибинки Росії — будь ласка, зупиніться на цій прекрасній фотографії з журавлями. Бо просрано тут насправді, практично всі.
2. Чукотський автономний округ довгий час був абсолютно закритим і військовим: та тут і зараз прикордонна зона, по прильоту навіть перевіряють паспорти. А в радянські роки настільки боялися американців, що зробили непрохідний весь регіон, де реально немає доріг, особливою зоною. До Аляски тут близько 600-700 кілометрів, але пішки або на транспорті проїхати неможливо. Так от, військові сиділи на Чукотці під кожним кущем, і після них залишилося знатне спадщина: майже всі закинутки досі належать Міністерству оборони. Бочки — колишній склад пально-мастильних матеріалів недалеко від аеропорту Анадиря.
3. Анадырский лиман ділить всю округу на дві частини: власне, місто Анадир по один бік, по другий — міський селище Вугільні Копальні, і з десяток занедбаних містечок різної збереженості та віддаленості.
4. Селище Шахтарське. Найближча до Вугільному, дістатися туди можна легко і навіть на легковій машині. На жаль, історію поселення вам не розповім, так як пишу цей текст з гуртожитку, де ніяким інтернетом не пахне.
5. Шахтарський невеликий, буквально пара багатоквартирних будинків, і ті триповерхівки. Приватний сектор був розкиданий по навколишніх горбах, але майже все згнило або розтягнули на стройматериы в інші селища.
6. Будувати тут насправді не з чого, в хід йде все: хочеш побудувати хороший будинок — своруй що-небудь в покинутому. Так що не здивуюся, якщо цей “довгобуд” насправді розібрали дощенту.
7. Напевно, і в кращі роки цей селище виглядав не дуже, а зараз…
8. Кажуть, що покидали ці селища у зв’язку з програмою ущільнення: в Анадирі звільнилися квартири, і людей просто переселяли в кращі умови. Але чому багато хто тоді покидали свої машини, техніку? У якихось квартирах залишилися інтер’єри….немов всі бігли звідси! Як в Прип’яті! ©
9. Якась особлива форма збочення, таке ж було помічено і в Анадирі на околиці. Дерев’яні бараки-гаражі, на другому поверсі теплиця, а ще в цих будиночках примудрялися жити.
10. Селище на березі моря. У кого-то курорт, а тут розруха. Все в такому состоняии не тільки з-за суворих зим, коли температура доходить до мінус шістдесяти. Якраз багато в чому оскільки місцеві жителі розтягують все, що погано лежить.
11. Десятки автомобілів лежать і іржавіють, отруюючи грунт регіону.
12. Човен, яка вже нікуди не втече.
13. Та сама вода лиману, дивіться, брудна і не викликає бажання зануритися.
14. Посеред мертвого міста стоїть пам’ятник Тимофія Елкову, першому чукчі-льотчику, загиблим у Велику Вітчизняну. Погруддя стоїть на камінцях…
15. На горі над селищем Шахтарський є діюча радіолокаційна вишка.
16. І недіючий аеропорт Анадиря. До того, як повітряна гавань стала розташовуватися в низині, біля Вугільних Копалень, цивільний аеродром був саме тут: там хазяйнували військові. Від злітної смуги нічого не залишилося, вона заросла. Будівля аеропорту сьогодні представляє з себе одну-єдину стінку.
17. Років десять тому аеропорт викупив людина, що вирішила розвивати регіональну авіацію. Встиг купити один АН-2, і тут його вбили. Літак досі стоїть.
18. Причому, в хорошому стані.
19. В кабіні збереглося дуже багато, але вкрали дах з кабіни пілотів.
20. Якесь технічне спорудження, може бути склад з гасом?
21. Навколо така феєрична смітник, де можна знайти безліч артефактів. Іноді непотріб виглядає концептуально, я навіть подумав, що де-небудь у Європі це могло зійти за виставку сучасного мистецтва.
22. Зібрані артефакти: олімпійський ведмедик, радіонавігаційні карти і календар з голими жінками.
23. Вид на смітник, лиман, а вдалині і сам місто Анадир. Тут він здається мегаполісом і центром Всесвіту.
24. Повернемося у Вугільні Копальні. Це найбільший місто по цей бік лиману, хоча половина його покинуто.
25. Вийшло якось так, що “громадянська” частина “Вуглинок” залишилася жити, а всіх військових вивели і половина міста тепер лежить у руїнах. Забігаючи вперед, найкрутіше занедбане місце біля Анадиря це селище Гудим:наберіться терпіння, про нього буде окремий репортаж.
26. Авіаторам-першопроходцям і захисникам неба Чукотки. Хто захистить його тепер, і головне — від кого? Від себе-то не вберегли.
27. Якщо б ці будиночки були трохи вище зростанням, можна було б подумати, що це Чорнобиль. Але і так виглядає зловісно й страшно.
28. Єдине житлова будівля в районі, місцевий суд.
29. В кінці кварталу є три житлові п’ятиповерхівки. Уявіть на секунду, як жити тут? З таким оточенням, ще й на краю Землі. Невже ці люди потребують менше, ніж мешканці субтропічного Криму? Тепер їх ніхто не переселить, не побудує їм дороги або магазини. І в Крим вони теж навряд чи з’їздять.
30. Ще один тліючий вуглик цивілізації на цьому згарищі, православний храм. Тільки молитися і залишається.
31. Місцеві жителі.
32. Трохи інакше йдуть справи в “живий” частини Вугільних копалень. Зазвичай будинку розрізняються по яскравому кольору: тут, на відміну від “материка”, вдома все-таки прийнято фарбувати і підтримувати в хорошому стані.
33. В одному з дворів знайшовся ще один пам’ятник льотчику-чукчі. І будинок, побудований турками.
34. Приїжджати відпочивати на Чукотку? Що тут взагалі можна робити? Я задаюся цим питанням третій день. І не знаю, що відповісти. Але я радий, що побачив своїми очима і таке життя. Може бути, це створює не дуже патріотичні настрої, зате добре протвережує.
