Поки є такі Люди, Росії нічого не страшно!!!

343


Волею випадку я живу в Америці. Штат Огайо, працюю на будівництві. Разом зі мною заробляє свій хліб насущний хтось Олексій, простий такий мужик з російської глибинки, проживає в Америці вже 5 з гаком років. Нормальний такий мужик, випити-закусити завжди готовий допомогти чим – будь ласка! Що характерно, на будівництво прийшли одночасно, але він практично відразу стає бригадиром. Здогадуєтеся чому? Правильно! Російська кмітливість, блін! До цього до будівництва взагалі ніякого відношення не мав, а тут… аж байки про нього пішли (Крилову і не снилося). Мовляв, Леха все могеть і так далі. Струму у няго принцип – все строго за проектом і за розміром (це важливо).
Білдери (підрядники тобто) – америкоси дивляться на нього закоханими очима і пропонують великий зелений долар за роботу в їх фірмах. Леха похмуро відмовчується і залишається вірним своєму шефу (російської, до речі). Справи йдуть не добре і не погано, фірма слабенька, замовлень мало…
Закінчуємо, одного дня, ближче до вечора роботу, починаємо збиратися додому. А я, блін, в цей день як раз зібрався в перукарню зайти – заріс як індіанець, дивитися страшно. Бачу, що не встигаю вже. Так, у півслова зливаю це все Лехі. Він дивиться на мене і каже: “А давай я підстрижу тебе?”. Базару немає, їдемо до нього додому, він починає стригти… Це окрема історія про те, як він волосся мені трохи не міряв рулеткою… Але підстриг… Блін, американські перукарі пообзавидовались б і здохли як ті вовки. Ідеально! Після цього, дивлячись на мене своїми чесними очима він заявляє, що аз єсмь перший Хомо Сапієнс, якого він (в міру можливостей) обкорнав. Ну, думаю, молодець мужик! Такий не пропаде.
Їду від нього додому, спускаюся в підвал (basement по-тутешньому), мама дорога – води мало не по коліно. Труба навернулася. Гасаю як розбуджений бабак, налетаю на стіни, після чергового удару головою, приходить думка. Дзвонити Леха!!!!
Телефоную, матюкаюся і намагаюся матюками пояснити весь жах становища. “Там, ця хня, яка з тієї хреноебины стирчить, сука, це ось. Все до грьобаній бабусі залило. Бля!” Леха спокійно слухає, потім спокійно питає: “Лампа паяльна є?” Яка до грьобаній ті лампа?! Так є. Ща, каже, приїду. Приїжджає (воду я вже перекрив), знаходить текти, отпаивает стару трубу, притягує звідкись нову, запаює.
Включаємо воду. Течі немає, все до охренения зашибісь. Я щасливий. Запитую у Льохи, де він так насобачився. Та я, каже, десь чув, що начебто у них труби не як у нормальних людей заварюються, а запаюються (це так), от і подумав, раз запаюється, значить запаяем, якщо запаювати – треба нову трубку, а діаметр я у себе вдома глянув і таку ж купив. Я, каже, одразу зрозумів, що в коліні її перегребло, але у тя плану з’єднань немає ж? Ось шукав тому довго (довго – це 10 хвилин). Все це – спокійним голосом без емоцій. Добре, каже, що у тя інструмент знайшовся, а то, поки б купили… (До речі, якби викликали сантехніка – 700-800 баксів готуй…) Потім стріляє у мене сигарету і збирається йти.
Не, братику. Виймаю міхур, сідаємо відзначити, так би мовити, порятунок “Титаніка”, блін. Випиваємо по другий, і я, заради хохми, так, з усмішечкою в нього запитую: “Слухай, кажу, Леха, а ти у вільний час операції на головний мозок не робиш?” Ги-ги-ги. Що відповідає простий Російський Мужик, на повному серйозі… Дивлячись мені в очі: “Хрін знає. План б подивитися, ну і інструмент канешна потрібно, а так…”
Поки є такі Люди, Росії нічого не страшно!!!