Перша кров Даманського. Острів, який змінив хід історії.

112

П’ятдесят років тому, 2 березня 1969 року, Китай влаштував збройну провокацію проти Радянського Союзу, яка вилилася в найбільший за всю історію ХХ століття конфлікт між сусідніми державами.

До часу описуваних подій відносини Радянського Союзу і Китаю були вже серйозно зіпсовані. Дві найбільші держави соціалістичного табору ще в першій половині 1960-х років остаточно розійшлися в питаннях ідеологічного характеру, після чого Пекін став визначати політику СРСР виключно як «соціал-імперіалістичну». Ідеологічні протиріччя поступово перейшли в політичну і економічну площині. Природно, тут же в Пекіні згадали і про давню проблему державного кордону.
Ще в 1860 році, коли Росія і Цинська імперія підписали Пекінський трактат, кордон з Китаєм була встановлена по річці Амур. Це означало, що китайські селяни і рибалки з довколишніх селищ формально позбавлялися можливості використовувати річку в своїх цілях. За фактом ж, враховуючи досить непогані стосунки між країнами, прикордонна охорона ніколи не створювала перешкод китайським селянам і останні спокійно ловили рибу і в Амурі, і Уссурі.
Однак погіршення відносин між Китаєм і СРСР в кінці 1960-х рр. призвело до того, що радянські прикордонні катери стали перешкоджати китайцям рибної ловлі. З іншого боку, почастішали провокації китайців проти радянських прикордонників. Оскільки все ж таки застосовувати зброю було вкрай небажано, радянські прикордонники не раз сходилися з китайцями врукопашну. 7 лютого 1969 року військовослужбовцям прикордонних військ все ж довелося кілька разів вистрілити в повітря, щоб розігнати натовп китайців.
Між тим, в Пекіні не тільки не хотіли припинити провокації, але і фактично дали добро китайським прикордонникам. 19 лютого 1969 року Генеральний штаб НВАК дозволив «відповідні військові дії проти Радянського Союзу». Фактично це був наказ про перехід до більш масштабної і небезпечні провокації проти сусідньої держави. Але войовничо налаштований китайське керівництво, схоже, не дуже замислювався про наслідки своїх недружніх дій на радянсько-китайському кордоні.
Первая кровь Даманского. Остров, изменивший ход истории. белые страницы истории
Найвідомішим об’єктом китайських провокацій став острів Даманський. Названий так на честь інженера-шляховика Станіслава Даманського, загиблого на Уссурі під час бурі, острів мав і китайська назва Чжэньбао дао —«Коштовний острів». До 1991 року, коли острів був переданий Китаю, він залишався предметом територіальних суперечок між Піднебесної і Радянським Союзом. Але в історію Даманський увійшов, насамперед, завдяки збройного конфлікту, разгоревшемуся п’ятдесят років тому.
В ніч з 1 на 2 березня 1969 року 77 китайських військовослужбовців, одягнених у зимовий камуфляж, переправилися на острів Даманський і зайняли позицію на високому західному березі острова. Вони залишалися непоміченими до 10:20 ранку 2 березня. Саме в цей час на найближчу 2-ю прикордонну заставу «Нижньо-Михайлівка», що входила до складу 57-го Иманского прикордонного загону надійшло повідомлення від спостережного поста. Повідомлялося, що в бік Даманського рухається озброєна група чисельністю до 30 осіб.
Первая кровь Даманского. Остров, изменивший ход истории. белые страницы истории
Застава була піднята по тривозі, після чого до місця знаходження озброєних людей на автомобілях ГАЗ-69 і ГАЗ-66 і одному бронетранспортері БТР-60ПБ виїхав загін прикордонників чисельністю 32 особи. Командував операцією начальник прикордонної застави «Нижньо-Михайлівка» старший лейтенант Іван Стрельников.
29-річний Іван Стрельников вже одинадцять років служив у прикордонних військах. Він був покликаний на військову службу в ПВ в 1958 році, залишився на надстрокову службу, після чого отримав звання молодшого лейтенанта, був заступником начальника застави з політичної частини, а потім був підвищений і до начальника застави.
Прибувши до південного берега острова, прикордонники розділилися на дві групи. Першу групу очолив старший лейтенант Стрельников. Вона попрямувала у бік китайських солдатів, які стояли прямо на льоду південно-західніше острова. Друга група, якою командував сержант Володимир Рабович, повинна була прикрити групу Стрельникова і відсікти ще одну групу китайців.
Приблизно о 10:45 старший лейтенант Стрельников заявив китайським військовим протест з приводу порушення ними державного кордону Радянського Союзу. Начальник застави наказав китайським солдатам негайно покинути межі радянської території. Проте один з китайців скинув руку вгору і тут же його підлеглі відкрили вогонь по радянським прикордонникам. Група Рабовича потрапила в засідку на березі острова Даманський.
Первая кровь Даманского. Остров, изменивший ход истории. белые страницы истории
Стрельников і йшли з ним семеро радянських прикордонників були вбиті. Китайці ще і поглумилися над тілами загиблих воїнів. Було майже повністю знищено відділення, яким командував сержант Рабович – з 11 солдатів в живих залишилися тільки рядовий Геннадій Серебров і єфрейтор Павло Акулов. Єфрейтора Акулова китайці в несвідомому стані захопили в полон і закатували до смерті.
Поки на острові вбивали радянських прикордонників, начальник розташовувалася по сусідству з 2-ї погранзаставой 1-ї прикордонної застави «Кулебякины сопки» старший лейтенант Віталій Бубенін отримав повідомлення про стрілянину на Даманському. Зібравши 23 прикордонника, на БТР-60ПБ та ГАЗ-69 Бубенін терміново виїхав на допомогу прикордонникам Стрельникова. Прибувши до острова, люди Бубенина зайняли оборону. Китайці приступили до обстрілу позицій прикордонників з мінометів.
Первая кровь Даманского. Остров, изменивший ход истории. белые страницы истории
Станковий кулемет на бронетранспортері прикордонників відмовив в самий невідповідний момент і Бубенін направив БТР на заміну кулемета, а потім, коли БТР повернувся, висунувся на ньому в тил китайському загону. По протоці Уссурі бронетранспортер виїхав назустріч китайської піхотній роті і розстріляв її прямо на льоду річки. Після того, як бронетранспортер був підбитий, Бубенін зі своїми прикордонниками рушили до берега. Вони змогли евакуювати тіло загиблого Стрельникова, перемістити його в інший бронетранспортер і висунутися знову в бік китайців, знищивши їх командний пункт.
Запеклий бій з китайцями вело відділення молодшого сержанта Юрія Бабанского. Юрій Бабанський народився в селі Червоний Яр в Кемеровській області в 1948 році, був призваний в Прикордонні війська КДБ СРСР. Відділення прикордонників під його командуванням вміло рассредоточилось і вступили в бій з китайцями. Крім того, прикордонникам вдалося зібрати тіла загиблих товаришів і винести з-під обстрілу поранених товаришів по службі.
Приблизно в 13:00 китайці почали відступати. Через двадцять хвилин, у 13:20, до Даманскому прилетіли на вертольоті начальник 57-го Иманского прикордонного загону полковник Демократ Леонов з офіцерами загону, були підтягнуті підкріплення із сусідніх застав. Полковник Леонов розпорядився зняти з навчань школи сержантського складу і разом з мотоманевренной групою прикордонного загону перекинути її до Даманскому. На самому острові начальником політвідділу прикордонного загону підполковником А. Д. Константиновим були організовані пошуки поранених і загиблих радянських прикордонників. До вечора 2 березня острів Даманський остаточно був узятий під контроль радянськими прикордонниками.
Первая кровь Даманского. Остров, изменивший ход истории. белые страницы истории
Але командування прикордонних військ прекрасно розуміло, що за провокацією 2 березня можуть наслідувати й нові ворожі дії з боку Китаю. Тому до кордону була підведена і розгорнута 135-я мотострілецька дивізія Радянської Армії, озброєна артилерією і системами БМ-21 «Град», додаткові сили прикордонних військ. Але і китайці зосередили біля кордону 24-й піхотний полк.
Бій 2 березня 1969 року, незважаючи на його швидкоплинність, забрав життя 31 радянського прикордонника, ще 14 військовослужбовців ПВ СРСР отримали поранення різного ступеня тяжкості. Вже в квітні китайці видали радянській стороні тіло 32-го загиблого прикордонника – єфрейтора Акулова, який потрапив у непритомному стані у полон і невдовзі помер, ймовірно, від тортур.
Комісія КДБ СРСР, яка вела розслідування інциденту, визначила китайські втрати в 39 чоловік убитими. Крім того, слідчі виявили на острові Даманському 306 спеціально обладнаних циновками і брустверами «ліжок» – позицій китайських солдатів. Там же були виявлені маскувальні халати кольору талого снігу, а також велику кількість порожніх пляшок китайської горілки.
Загиблий начальник застави старший лейтенант Іван Стрельников вже 21 березня 1969 року був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу посмертно. Іменем Стрельникова згодом назвали селище в Омській області, прикордонний загін, кілька вулиць у ряді міст. Кожен рік в Омську проводиться турнір по армійському рукопашного бою серед дітей пам’яті Івана Стрельникова.
Високе звання Героя Радянського Союзу отримав і начальник 1-ї прикордонної застави старший лейтенант Віталій Бубенін. Він, поранений і контужений, керував боєм і зміг практично розгромити напав на радянських прикордонників китайський загін. Після лікування в госпіталі кар’єра Віталія Бубенина різко пішла вгору. Він закінчив Військово-політичну академію ім. В. І. Леніна, а 5 вересня 1974 року був призначений командиром тільки що створеної за особистою ініціативою голови КДБ СРСР Юрія Андропова групи «А» («Альфа»).
Віталій Дмитрович Бубенін командував «Альфою» до 1977 року, а потім повернувся в Прикордонні війська, в яких прослужив ще двадцять років, дослужившись до звання генерал-майора, посад заступника командувача Далекосхідним прикордонним округом (1991-1993) і начальника Хабаровського прикордонного інституту (1993-1995).
Первая кровь Даманского. Остров, изменивший ход истории. белые страницы истории
Молодший сержант Юрій Бабанський також отримав звання Героя Радянського Союзу, продовжував службу в Прикордонних військах КДБ СРСР на офіцерських посадах, після розпаду СРСР служив у прикордонних військах України, де дослужився до посади заступника командувача, а вийшовши у відставку, повернувся в Росію – в рідну Кемеровську область.
Битва на острові Даманському 2 березня 1969 року не стала завершальною в ланцюзі провокацій китайської сторони. На наступний день після кровопролиття на острові, в Пекіні пройшла нібито стихійна демонстрація біля будівлі посольства СРСР у Китаї. 4 березня офіційна китайська друк (газети «Женьмінь жибао» і «Цзефанцзюнь бао») опублікували статтю, яка прямо звинувачувала в події радянські війська. Нібито це радянські прикордонники вдерлися на острів Чжэньбаодао на річці Усулицзян в провінції Хейлунцзян, відкрили вогонь по китайським прикордонникам.
Відповідь китайській пресі дала радянська газета «Правда», де була опублікована стаття «Ганьба провокаторам!». Крім того, 7 березня 1969 року в Москві відбулася демонстрація біля посольства КНР в Москві. Учасники пікетування закидали будівлю посольства бульбашками з чорнилом. Радянський уряд направив Китаю офіційну ноту протесту з різкою критикою провокаційних дій на радянсько-китайському кордоні.
Первая кровь Даманского. Остров, изменивший ход истории. белые страницы истории
Після першого масштабного інциденту на кордоні, що коштував життя 31 радянського прикордонника, відносини між СРСР і КНР ще більше погіршилися. Але в Пекіні не збиралися відмовлятися від своєї стратегії провокацій. Була взята лише тимчасовий перепочинок – потім, щоб після менш ніж двох тижнів знову влаштувати кровопролиття.
Цікаво, що на відміну від багатьох інших прикордонних конфліктів з Китаєм, що мали місце в кінці 1960-х років, події на острові Даманський були відразу ж розголошені радянським керівництвом. Відразу ж стали висвітлювати конфлікт з сусідньою країною і в Пекіні. Судячи з усього, і Радянський Союз, і Китай використали події на Даманському як свого роду привід для подальшого погіршення відносин. Сумно лише те, що жертвами політичних ігор Пекіна стали доблесні і зовсім молоді захисники радянського кордону.
Автор:Ілля Полонський
иноверсия цієї новини
Колись неподалік від китайського берега річки Уссурі, по якій пролягає кордон між Росією і Китаєм на Далекому Сході, існував безлюдний острівець. «Існував», тому що з тих пір він почав наближатися до китайського березі в непокірне акті географічної іронії.
Але в ту неспокійну весну 1969 року цей маленький острівець, який по-російськи називають Даманским, а по-китайськи — Чжэньбао, став сценою, на якій розігрався конфлікт, кардинально змінив розклад сил.
Саме на тому острівці 2 березня китайці влаштували засідку, убивши 31 радянського прикордонника. Зухвала провокація була спробою запобігти радянське вторгнення в Китай, здавалося вкрай реальним після радянського вторгнення в Чехословаччину в серпні 1968 року.
Бої припинилися два тижні. Радянський Союз розгорнув танки і влаштував бомбардування китайських позицій ракетами БМ-21, убивши (за їх розрахунками) до тисячі китайських військових. Після декількох місяців ніякового мовчання 13 серпня відбулося ще одне зіткнення, на цей раз у західній частині кордону, в сьогоднішньому Сіньцзяні. В ньому загинули двоє радянських і 21 китайський солдат.
Конфлікт не можна було назвати повною несподіванкою. Відносини між двома комуністичними гігантами вже десять років були напруженими, при цьому кожна сторона звинувачувала іншу в тому, що саме вона зрадила справа марксизму. Ідеологічне протистояння приховувало більш глибинне розбіжність: Мао Цзедун не хотів підкорятися Радянському Союзу в жорсткій ієрархії комуністичного світу. Радянські лідери звинуватили Мао «в великодержавном шовінізмі», не визнаючи, однак, що цей ярлик можна було навісити точно так само і на них.
У 1969 році Радянський Союз і Китай уникли перестрілок. Проте Москва роздумувала над більш жорсткими заходами, розглядаючи навіть варіант нанесення попереджувального ядерного удару по своєму колишньому союзнику. За допомогою радянських дипломатів у Вашингтоні вона перевіряла реакцію Сполучених Штатів на цей план.
Напруга виходило з-під контролю, і Мао скликав групу високопоставлених військових чиновників, щоб розробити відповідь Китаю на кризу. Керівник групи маршал Чен Йі запропонував незвичайний спосіб вийти з положення: зіткнувшись з нещадним ворогом на півночі, Китай міг розглядати тільки можливість об’єднання сил зі Сполученими Штатами після двох десятиліть взаємного невизнання і глибокої ворожості.
Щоб досягти цієї мети, потрібно було два роки таємних переговорів. Це досить невеликий термін, враховуючи, що Мао збирався зробити абсолютно немислимий крок — прийняти зневаженого лідера імперіалістичного світу.
У грудні 1970 року Мао попросив свого біографа, склонявшегося до лівих поглядів журналіста Едгар Сноу (Edgar Snow) передати Річарду Ніксону (Richard Nixon) запрошення відвідати Пекін. Сноу, якого ніяк не можна було назвати прихильником Ніксона, це прохання застало зненацька. «Хороший хлопець! Ніксон — хороший хлопець! — повторював Мао. — Найкращий хлопець у світі!»
Тоді китайський лідер розпорядився передати розшифровку свого розмови з Сноу нижчестоящим партійним організаціям на обговорення. Записи цих дискусій демонстрували, що навіть вірні курсом партії чиновники були ошелешені позицією голови, багато хто дивувався, як Мао міг називати «реакціонера» Ніксона «найкращим хлопцем у світі». Вони не розуміли чому в разі, якщо така толерантність поширювалася на американців, Китай не міг поліпшити відносини з СРСР.
Рядові члени партії не розуміли ні глобальної стратегії голови комуністичної партії Китаю, ні його непереборного страху перед Радянським Союзом. Він постійно порівнював СРСР з нацистською Німеччиною, усвідомлюючи слабкість і американців, і представників Західної Європи перед загрозою експансіонізму Москви.
Мао пропонував тепер створити єдиний фронт — горизонтальну лінію, як він говорив — проти Радянського Союзу. Ця лінія повинна була включати в себе Сполучені Штати, Японію, Китай, Пакистан, Іран, Туреччину і Західну Європу в рамках квазиальянса, спрямованого на протистояння глобальним амбіціям Москви. Історичний візит Ніксона в Пекін у лютому 1972 році вписувався в цю картину.
Дехто з союзників Китаю (хоча не всі) оцінили стратагему Мао. Північнокорейський лідер Кім Ір Сен вважав, запрошення Ніксона до Пекіну було прекрасним рішенням. «Китай не прагнув до них, — говорив він Мао. — Це величезна перемога. Ваша перемога — це наша спільна перемога. Ми повинні її відсвяткувати».
Мао було важливо, що Ніксон визнав ключову роль Китаю в холодній війні проти Радянського Союзу. Американці, вважав він, мають потребу в Китаї, більше, ніж Китай потребує США. А ось як висловився високопоставлений китайський державний діяч Ген Бяо на внутрішньому засіданні в 1975 році: «Американські імперіалісти хочуть скористатися нами, щоб взаємодіяти з радянськими ревізіоністами. У них немає можливості нас використовувати. Скоріше, ми можемо використовувати їх».
Новину про візит Ніксона в Пекін глибоко радянських лідерів в шок. Вони давно підозрювали, що Китай займає двоїсту позицію, але не очікували, що Мао викине такий фокус. У відповідь генеральний секретар Радянського Союзу Леонід Брежнєв спробував розморозити радянсько-американські відносини, зіпсовані із-за напруги, що склався внаслідок військових дій США у В’єтнамі. Він запросив Ніксона в Москву у травні 1972 року, а потім відправився з візитом у США в червні 1973 року, щоб приступити до поліпшення відносин двох конкуруючих в холодній війні сторін.
Брежнєв з усіх сил намагався переконати Ніксона, що з Китаєм дружити не варто. Китайці, говорив він Ніксону в каліфорнійському місті Сан-Клементе, відрізняються «грубістю, віроломством і лицемірством». Вони підступні і недоброжелательны», «непорядочны», «надзвичайно хитрі і зрадники». Замість того щоб задобрювати китайців, американці повинні об’єднатися з Радянським Союзом. «Я хочу поговорити з вами в приватному порядку, віч-на-віч, ніяких стенограм, — сказав він радника з національної безпеки при Ніксоні Генрі Кіссінджеру (Henry Kissinger) в травні 1973 року. — Розумієте, якщо ви станете нашими партнерами, ми з вами будемо правити світом».
Ніксон і Кіссінджер не купилися на це. Вони мали намір зіштовхнути росіян і китайців один з одним. На той момент відносини Вашингтона з Радянським Союзом, були набагато краще, ніж відносини Радянського Союзу з Китаєм. І ті, і інші хотіли отримати від Сполучених Штатів допомогу, що давало Ніксону значні важелі впливу.
Ці важелі впливу проявилися, коли навесні 1972 року Ніксон ненадовго довів до ескалації війну у В’єтнамі, за якою послідувала незрозуміла реакція ключових союзників Ханоя. Сполучені Штати займали вигідну позицію, особливо після того, як прикордонна війна 1969 року продемонструвала, наскільки Москва і Пекін бояться один одного.
Однак ця позиція була ефективна лише за умови хронічного страху. Після десяти років напруги Китай і Радянський Союз почали переосмислювати свої відносини. Двосторонні відносини нормалізувалися після візиту Михайла Горбачова в Пекін у травні 1989 року, а в останні роки при Сі Цзіньпіна і Володимира Путіна Китай з Росією зблизилися набагато більше. Останні прикордонні питання, врегульовані в 2004 році. У 50-річну річницю зіткнення на Чжэньбао/Даманському зберігаються лише слабкі спогади про конфронтації, в результаті якої Китай і Росія опинилися на порозі ядерної війни.
Росія, звичайно, більше не є комуністичною державою, холодна війна вже закінчилася, а Китай став економічним локомотивом, але старий трикутник Пекін-Москва-Вашингтон досі зберігається. Китай і Росія не стали союзниками, у їх відносинах зберігається недовіра, яке підкреслюється побоюваннями Москви у зв’язку з зростаючим економічним впливом Пекіна. Однак пан Путін і пан Сі визнають, що погані російсько-китайські відносини підуть на руку лише Сполученим Штатам, і вони з усіх сил намагаються не поставити себе в стратегічно невигідне становище. У цьому сенсі і та, і інша сторона винесли уроки з 1969 року.
Але які уроки, якщо такі взагалі є, витягли американські політики? У 1969 році Ніксон і Кіссінджер діяли у відповідності з древнім китайським висловом: «Сидячи на вершині гори, спостерігати за сутичкою двох тигрів». 50 років американські стратеги злазять з гори і вступають в бій з кожним з тигрів на його території. Не існує китайського вислови, придатного для опису цієї ситуації. Можливо, тому що ця стратегія неефективна. Якщо трикутник — це гра, то Америка розучилася в неї грати.
Професор Сергій Радченко (@DrRadchenko) викладає міжнародні відносини в Університеті Кардіффа.
Матеріали ИноСМИ містять оцінки виключно зарубіжних ЗМІ і не відображають позицію редакції ИноСМИ.