Згадався мені тут днями розмова з працівницею служби соцзахисту, що відбувся кілька років тому. В ході цієї розмови ми заговорили про спадковість. І я згадав, що вчені все більше схиляються до думки про наследуемости рис характеру.
Моя співрозмовниця гаряче підтримала цю версію, оскільки, з її слів, в курсі цілого ряду драматичних ситуацій, що склалися в сім’ях, які склалися після усиновлення або удочеріння ними немовлят, чиї батьки загинули або були позбавлені батьківських прав. Так от, в першу чергу це стосувалося дітей неблагополучних батьків. Побоюючись підводити якусь статистику під всі випадки, жінка, проте, відзначала, що часто дитина, незважаючи на, начебто, колосальні виховні зусилля укупі з любов’ю і турботою, якою оточували його прийомні батьки, виростав неблагополучним. Як саме неблагополучним? Так по-різному. Тут і невмотивована агресивність з жорстокістю могли проявлятися, і антисоціальні прояви раптом звідкись виникали, і багато чого ще. Причому часто у тих дітей, кого взяли в сім’ю рано, дуже рано, коли той же, наприклад, інтернат ну ніяк не міг ще відкласти свого відбитку. Про що тут думати, запитала вона мене. Про недоліки та упущення у вихованні? Чи все-таки про успадкованих рисах характеру одного або обох біологічних батьків, які взяли проявилися згодом, незважаючи на сприятливу сімейну обстановку?
Тут я і згадав. І про теорію наследуемости рис характеру, що підтверджується не тільки науковими дослідженнями, але і психіатричною практикою (вже за психопатами та їх сім’ями не один рік і не один фахівець мали можливість спостерігати), і Едгара Берроуза з його Тарзаном і його думками про в’їдаються в кров правила та установках істинного джентльмена (а коли читав, самому смішно було). А днями прочитав про чергове наукове дослідження — і пригадав розмову.
Дослідження проводилося колегами з університету штату Пенсільванія і охоплювало 720 пар братів і сестер. Життя добровольців відстежували протягом 13 років. Роботу за підсумками дослідження опублікували в Behavior Genetics.
Протягом всього цього довгого періоду хлопцям і дівчатам давали анкети, щоб відстежити, наприклад, такі моменти, як позитивне (похвала і чуйність) і негативний (крики, лайка і конфлікти) вплив батьків. Паралельно тестувалися моральні якості по цілому ряду параметрів, в їх числі оцінювалися відповідальність в підлітковому віці і свідомість при досягненні повноліття.
Потім проаналізували всі і побачили такий взаємозв’язок: так, виховання відіграє свою роль, і чим більше воно позитивно було, тим вищими були показники відповідальності та свідомості. Однак, виявилося також і те, що у сестер і братів, пов’язаних кровною спорідненістю, така кореляція простежувалася чіткіше.
Був зроблений наступний висновок: так, виховання свою роль грає, але є й інший фактор. Спадковий. І діти успадковують схильність вести себе певним чином в ряді ситуацій.
Безумовно, самі дослідники підкреслюють, що повної чистоти експерименту досягти не вдалося, оскільки не враховувався фактор впливу зовнішнього середовища, що оточувала добровольців протягом цих 13 років, але тим не менш.
Мені ж цікавий ще й ось який момент. Зворотній зв’язок, так сказати. Якщо дійсно все так, як схильність до певної поведінки, так і до певних морально-етичних установок успадковується, то яким чином і протягом якого ряду поколінь вона в роду відкладається у вигляді генетичної програми? Достатньо одного героя (або, як варіант, паршивої вівці), щоб внести зміну в генетику? На якому етапі звичка діяти саме таким чином, сформувалася в однієї людини, пропишеться в його генному наборі?
