Мій ілюзіон. Маріонетки, 1933

43

Який ми представляємо актрису Валентину Токарскую?
Дивакуватою допотопної старенькою з вистав Театру Сатири, що потрапили в 1970-х на плівку і миготять часом на екранах ТБ?

Або наглої і зловісній Чорній Магда, надзирательницей концтабору, впровадженої після війни в СРСР в якості резидента західних розвідок, з надпопулярного в 1950-х роках фільму “Справа №306”?

Інших ролей в кіно у неї практично немає…
Між тим, Токарська колись була в числі цих зірок і перших московських красунь, які встановили чимало чоловічих сердець. Але їй дісталася дуже складна епоха, безжально ломавшая долі людей.

Токарська Валентина народилася в 1906 році в родині провінційного актора, блукає по різних містах і театрам з гастрольними поїздками. Її матір’ю була “руська німкеня” – батька якось занесло в невелике містечко, населений переважно вихідцями з Німеччини, де він закохався в німецьку панночку і негайно зробив їй пропозицію. Правда, обвінчатися закохані не встигли – нареченому несподівано пообіцяли ангажемент в Петербурзі, і він терміново зірвався в столицю. Наречена, відчувши ознаки “цікавого положення”, не менш стрімко подалася слідом за ним і молоді повінчалися, запросивши в шаферы відомих столичних акторів.
Однак, на петербурзькій сцені в батька щось не вийшло, він знову відправився мандрувати по провінційним театрам, тепер уже разом із вагітною дружиною. Валентина народилася в Одесі.
Зрештою, родина перебралася до Києва, де і пройшло дитинство Валентини. Її віддали у відому Фундуклеївську гімназію (де давали дуже пристойну освіту дівчаткам з сімей з середнім достатком) і одночасно в балетну школу.
У балеті Валя показувала великі успіхи, одного разу їй навіть довірили виступати перед вдовуюча імператрицею (у роки Першої світової війни імператриця Марія Федорівна перебралася у Київ).
Фатальний 1917 рік прийшов, коли Валя ледве досягла підліткового віку. Незабаром почалася Громадянська війна… Влада у Києві змінювалась постійно – то німці, то червоні, то білі, то зелені, то петлюрівці… При цьому постійно йшли грабежі та погроми, лилася кров, жити було страшно і важко. А для Валі все склалося ще важче, ніж для багатьох інших – батько несподівано залишив сім’ю і перестав цікавитися долею колишньої дружини і дочки.
Коли в Київ увійшов Денікін, пані зустрічали з квітами і цілували морди коней денікінської кавалерії, так всі сподівалися на повернення колишньої життя. Але на жаль, нічого не повернулося. А Валі довелося рано подорослішати.
У 14 років Валентина влаштувалася в кордебалет Київського театру і зі своїм крихітним платнею стала головою маленької сім’ї.

Подруга матері запросила їх у Ташкент, вважався в ті часи “містом хлібним”. Там було набагато спокійніше і ситніше. І Валя з мамою вирушили в далеку подорож по всій країні…
Ташкент вважався містом культурним і театральним – ще до революції туди був відправлений у заслання один із великих князів Дому Романових, який на свої кошти збудував у місті театри, вар’єте, клуби, сінематографи… Валентина знайшла місце в балетній трупі Ташкента, але, на жаль… балетним примам юна дебютантка, якій віддавали їх ролі, стала кісткою в горлі, і шляхом інтриг Валю вони з театру вижили.
Довелося влаштуватися у вар’єте і підготувати кілька естрадних номерів, хоч і заснованих на класичному балеті, але мали свою специфіку. Східні танці, чардаш, циганська танець мали такий успіх, що публіка стала незабаром ходити “на Токарскую”.

1925. Валентині 19 років…
Від самотності і неприкаяності Валентина вийшла заміж за оперного співака з місцевої трупи. Той постійно перебував на гастролях, але матеріально її підтримував і оплачував уроки музики, співу і танців для юної дружини, намагаючись зліпити з неї велику актрису. Він навіть завдяки своїм зв’язкам зумів влаштувати її в Москві в Театр оперети. Але для себе місця в московських театрах знайти не зумів, подружжя надовго розлучилися і шлюб, зрештою, себе вичерпав… “Розлучена жінка” – з гіркою іронією записала в щоденнику Валентина. Їй було всього 20 років, а за спиною вже стільки пережитого – війни, біди, втрати, поневіряння…
Мой иллюзион.
У Москві кар’єра Валентини пішла в гору, і невдовзі вона стала зіркою Мюзик-холу, так дотепно описане Булгаковим під назвою Театру Вар’єте.
Як співає і танцює актриса вона звернула на себе увагу знаменитого режисера Якова Протазанова, який запропонував їй головну роль у новому фільмі “Маріонетки”. Її героїня теж була зіркою Мюзик-холу, тільки в якійсь вигаданій країні, співала, танцювала, крутила романи, тобто робила те, що добре вдавалося Валентині і в житті… Її роль, та й сам фільм-памфлет носили відверто пародійний характер – від пісеньки про далеку щасливу країну Парагвай до образу діви в циліндрі з пір’ям, жартівливо відсилає до Марлен Дітріх.
Токарська на екрані собі страшенно не сподобалася, але фільм мав шалений успіх і вона об’їздила з ним весь Союз. Однак інших ролей в кіно не було, а ті фільми з її участю, що починали знімати, з якихось причин закривали.

Актриса в “Маріонетках” зі своїм партнером по Мюзик-холу Сергієм Мартинсоном
У 1934 році в Мюзик-холі відбулася гучна прем’єра: виставу-ревю “Під куполом цирку”; за цією п’єсою пізніше був знятий фільм “Цирк”. Роль американської циркачки (спочатку її звали Аліною) була написана авторами – Ільфом, Петровим і Катаевым – спеціально “під Токарскую”.
Успіх був приголомшливий, раз за разом спектаклі йшли з повним аншлагом, так само проходили і гастролі. На “Куполі” побувала вся творча еліта Москви на чолі з Максимом Горьким.
Александров і Орлова також бували на виставі регулярно. Потім Орлова відверто відтворила у фільмі ряд акторських знахідок Токарської. Це додало Валентині образ: мало того, що режисер віддав її роль своєї дружини, мало того, що безжально переписав сценарій, викинувши з діалогів всі гострі жарти і додавши побільше офіціозу з краснознаменными маршами, так ще й дрібний плагіат – пощипала Орлова чужу роль. Ільф, Петров і Катаєв в знак протесту зажадали, щоб їх імена були зняті з титрів!
Втім, ця неприємність не здалася Валентині вбивчою. Вона багато працювала, виконувала головні ролі в Мюзик-холі, а коли театральний сезон у Москві завершувався, виїжджала на гастролі на Південь. Виступала вона не тільки з естрадними музичними і танцювальними номерами, але і як джазова співачка з популярними джаз-банд.
Мой иллюзион.
Кадр з фільму “Маріонетки”
Валентина нарешті, змогла собі дозволити життя заможної пані – вона шила вбрання у найкращих і дорогих кравчинь, носила модні капелюшки, найняла машину з шофером, який возив її по місту по всіх справах. Звичайно, у неї траплялися романи, але всі захоплення були несерйозними і швидко закінчувалися – її думки і почуття були насамперед віддані роботі. Одного разу вона навіть майже випадково, жартома вийшла заміж. На гастролях в Баку гарячий прихильник зробив їй пропозицію, все було схоже на жартівливу гру і вона сама не зрозуміла, як опинилася в Загсі. Проте довго грати роль “східної дружини” не змогла і втекла назад у Москву.
Між тим, її чекала нова біда – в 1936 році Мюзик-холи, як щось безідейне і навіть буржуазне, потрапили під опалу і їх майже одночасно закрили – і в Москві, і в Ленінграді… Але Токарська і тут не пропала, влаштувавшись у новостворений Театр Сатири, де їй знову стали давати головні ролі…

Беатріче, “Слуга двох панів”, Театр Сатири, 1941
У той період у Валентини почався роман з відомим московським плейбоєм з староарбатской літературно-театральної родини з кумедним прізвищем Мускатблит. Генріх Мускатблит був знаним адвокатом, хоча його батько, літературний критик і письменник, перший біограф Чехова і інтерв’юер Льва Толстого, і брат, концертмейстер і режисер у театрі Мейєрхольда, ставилися до творчої богеми і в їх квартирі на Сивцевом Вражку зазвичай збиралися імениті гості з відповідного кола.
Адвокат Мускатблит здавався таким денді і так охоче брав справи захисту “колишніх”, що його запідозрили в буржуазності і вирішили “роз’яснити” на комісії по партійній чистці з метою вигнати з партії та адвокатури. Але відкривши його “справу”, члени комісії виявили, що він учасник Громадянської війни, отримав поранення, нагороди та іменну зброю… Відпустили його з миром, сказавши: “Ідіть, товариш, працюйте!”
Генріх Мускатблит завжди оголошував себе переконаним холостяком, але Валентину закохався до нестями і був готовий на все. Він вирішував її побутові проблеми, підбирав відріз на плаття, їздив до модисткам забирати її капелюшки, писав їй зворушливі вірші з поїздок. Токарська з ним зійшлася, хоча і не відчувала відповідної великої любові. І залишила його через якийсь час, як залишала і інших чоловіків. Вона ще не знала, що вірний Мускатблит зіграє величезну роль в її долі…
Коли почалася війна, відомі артисти стали виїжджати на фронт для виступів перед бійцями. Вирушила в діючу армію і Токарська з колегами по театру Сатири. Йшов вересень 1941 року. Обстановка була складна, німецька армія пішла в танковий прорив і артисти разом з частинами червоноармійців опинилися в оточенні. Побачивши біжать по полю цивільних людей, німці почали розстрілювати їх як в тирі. Двоє артистів загинули, а партнера Токарської Рафаїла Холодова поранили в ногу. Валентина, підставивши плече, допомагала йому втекти до лісу, щоб сховатися. Але перш, ніж вони добігли, Холодова знову поранили.
Вибиваючись із сил, Токарська дотащила приятеля до укриття і впала без сил – як далі нести на собі великого чоловіка з двома ранами, вона не розуміла. На щастя, коли обстріл вірш, здалися підводи – місцеві селяни підбирали поранених. Холодова повантажили на підводу і повезли, а знесилена, нічого не розуміє Валентина залишилася одна. Вона допленталася до села, де виявилося, що ці місця вже зайняли німці, і тепер вони вишукують євреїв і комуністів, відразу розстрілюючи спійманих…

Рафаїл Холодів в 1971 році у виставі “Море кличе”
Холодів опинився у смертельній небезпеці – він був євреєм, його справжнє прізвище звучала цілком характерно – Цеймах. Токарська кинулася шукати пораненого партнера, а коли він виявився в напівнепритомному стані, особисто знищила всі його документи, вирішивши видавати його за донського козака.
Оселилися вони в якомусь сараї. Ліків не було, харчів теж… Валентина збирала в лісі якісь трави, щоб лікувати Холодова відварами, і картоплю, що залишилася в борознах полів після збирання… Міцний організм актора переміг, і він став на ноги. Наближалася зима, і треба було думати, як виживати… Розсіяна бригада артистів зібралася і вирішила, що доведеться реєструватися в німецькій комендатурі, щоб отримати дозвіл на роботу, інакше їх чекає голодна смерть.
Комендант поставив умову – або виступати перед німецькими солдатами, або концтабір. Уникнути цієї честі артистам не вдалося… Перший німецький адміністратор, сам у минулому естрадний артист, ставився до трупи по-людськи, за що поплатився і загримів в окопи. Новий начальник сприймав їх як військовополонених.
Коли німці відступали, вони викрали групу артистів з собою на захід. В кінці 1944 року Токарська з колегами опинилася в Берліні. Там їх часто використовували в пропагандистських цілях, привозячи на виступи до табору остарбайтерів і знімаючи репортажі про те, як дбає німецьке командування про культурне дозвілля викрадених в Німеччину людей.
Тим часом на Холодова написали донос і він через єврейського походження потрапив до гестапо… Токарська билася за його життя і лжесвідчила, ризикуючи опинитися під арештом. Холодова сильно били на допитах, але все ж в кінці кінців випустили – чи то тому, що трупа без нього не могла повноцінно виступати, то тому, що самі гестапівці розуміли, що війна програна, і изуверились у своїх колишніх цілях. За важкий воєнний час Холодів і Токарська дуже зблизилися і фактично стали чоловіком і дружиною.
Коли в Берлін прийшли радянські війська, для артистів це стало великою радістю. Незабаром Валентина отримала лист від вірного Мускатблита – він був щасливий, що вона залишилася жива, і сподівався на швидку зустріч. Про те, що і сам воював і пройшов шлях від Москви до Німеччини, він промовчав.
Артисти до кінця 1945 року залишалися в Німеччині, продовжуючи давати концерти вже на прохання радянського командування, за що їм вручили нагороду – піаніно і акордеон. Інструменти вони залишили військовому коменданту, выписавшему їм квитки до Москви.
Але в Москві Холодів несподівано байдуже розпрощався з Токарської. Він прийняв рішення повернутися до своєї сім’ї.
Для Валентини це стало страшним ударом. А незабаром її заарештували. Те, що її завербували в гестапо, довести слідчий не зміг, але за “пособництво ворогові” Токарська вирушила в ГУЛАГ. Все складалося дуже важко – її визначили на загальні роботи, витягувати з річки йдуть по сплаву колоди, стоячи по пояс у крижаній воді.
Між тим, Мускатблит мобілізував всі зв’язки, щоб допомогти Токарської. Звичайно, витягнути її з табору було неможливо. Але спочатку Валентину перевели в санчастину санітаркою, а потім на неї, як на відому актрису, прийшов запит з Воркутинського театру, трупа якого складалася переважно з ув’язнених…
Там же виявився і Холодів, теж отримав термін. Але колишніх почуттів у Валентини до нього вже не було…

На сцені Воркутинського театру. Токарська в ролі Нинон виконує знамениту “Карамболину” з “Фіалки Монмартра”
Валентину расконвоировали і дали їй перепустку за ворота табору, щоб вона могла виходити в місто і грати на театральній сцені. Але до відбою потрібно було повернутися. Після вистав вона в люті заполярні морози мчала по темній дорозі кілька кілометрів до табірних воріт. Овації і квіти зникали як сон, і її знову оточував табірний барак.
Але вона була майже щаслива. У Воркуті Токарська зіграла свої кращі ролі і навіть сама поставила дві вистави як режисер.
Одного разу вона розговорилася з тюремним фотографом, помнившим її на московській сцені. Це був Олексій Каплер, сценарист, лауреат Сталінських премій, постраждалий за зв’язок з дочкою вождя Світланою. У таборі він був на привілейованому становищі (мало як могло обернутися справу з таким зятем Сталіна?). І серед в’язнів він користувався авторитетом – міг зробити їм “портрет особи”, щоб послати картку близьким.
У Каплера навіть була “фотолабораторія” – обладнана для портретних зйомок і фотосправи будка, яка і стала місцем їх романтичних зустрічей з Валентиною. Каплер умів подобатися жінкам, і Валентина була впевнена – вона зустріла ту велику любов, яку чекала усе життя… А табірне начальство дивилося на їх роман крізь пальці.

Сцена з оперети “Розмарі” у воркутинському гірничо театрі
Каплера випустили раніше, ніж Токарскую. Він всупереч забороні приїхав в Москву і відразу спробував зустрітися зі Світланою Сталіною. І отримав новий термін.
А Токарська, відбувши покарання, залишилася у воркутинському гірничо театрі вольнаемной – до Інти, де відбував новий термін Каплер, було всього… 300 км. І листи доходили швидше, і була надія на зустріч.
У 1953 році, відразу після смерті Сталіна, Каплера випустили з табору, а в 1954 повністю реабілітували. Вони з Валентиною Токарської оформили шлюб, отримали квартиру, купили дачу під Москвою… Начебто все налагоджувалося. Нещасний Мускатблит зрозумів, що йому нема чого чекати, і назавжди зник з життя коханої жінки.
Токарська ж вважала цей короткий період кращим у своєму житті. З нею кохана людина, вона повернулася в свій Театр Сатири, нехай не на головні ролі (вік брав своє), але все ж на столичну сцену…
Але Каплер, який викладав на Вищих сценарних курсах, познайомився там зі слухачкою, молодою поетесою Юлією Друніної і з головою поринув у нове почуття. Він не відразу зміг розлучитися з дружиною, але у 1960 році все-таки оформив розлучення і одружився на Друніної…
Коли він, уже пішовши з сім’ї, несподівано подзвонив Токарської, вона в першу хвилину подумала, що Каплер хоче попросити вибачення. Але він заявив, що подав у суд на розділ майна: квартири, дачі, машини… Валентина від усього відмовилася.
Токарська була в ті дні близька до самогубства, але як-то впоралася з собою.

Всесильний Пир’єв порекомендував її на роль у фільмі “Справа № 306”, сказавши: “Для цієї ролі потрібна велика актриса! Зверніться до Токарської, вона нещодавно повернулася з місць не таких віддалених і добре знає специфіку подібних осіб”.
Дожила Валентина Токарська до 90 років і дуже шкодувала, що в її житті не було фільмів з такими ролями, як у Людмили Гурченко.
Їй довелося пройти складний шлях – в одинадцять років вона зустріла Жовтневу революцію, а у вісімдесят п’ять – 1991 рік…
Мой иллюзион.
Велика удача, що можна подивитися той єдиний фільм, в якому Токарська залишилася назавжди молодою і красивою.
Тим більше, і застарілий сюжет несподівано придбав актуальні риси – справа відбувається в деякому королівстві, граничившем з СРСР. Західні ділки мають намір зробити главою цієї держави слухняного їм людини, щоб перетворити маленьку країну в плацдарм для військових дій з Союзом в надії, що війна допоможе їм піти від власного кризи…
Молодий Мартінсон і красень Кторов, що знімалися у фільмі, також заслуговують уваги.
Документальний фільм про Валентині Токарської:
Частина 1:
Частина 2.