Герої 90х. Малинові піджаки і картопля по 2.50

1

Завдяки гучному скандалу з самогубством Ігоря Малашенка захотілося згадати героїв 90-х років.
Довгі роки мені не хотілося й думати про те шаленому часу, але тепер вони стали минулим, віддалилися – можна і згадати.
Минуле – це в першу чергу люди, які його визначали. І 90-е в цьому сенсі були дуже строкатим.
Дивним для нас, простих обивателів, став факт появи бандитів у червоних піджака, роз’їжджають на іномарках, і їх обслуги – бандитів в тренувальних штанях, косухах шкіряних куртках) і з золотими ланцюгами на шиї. Ранг бандита, схоже, визначався товщиною ланцюга.
Іномарки були старі, тренувальні костюми «Рібок», «Найк» – підробки з Китаю, але ланцюги справжні.
Бандити засіли в різних кафе, пили, лаялися матом, билися і замовляли виконувати для них сльозливі пісні типу «А білий лебідь на ставку».
Що цікаво, по телевізору ці пісні вже виконувалися, як раніше виконували класику.
Траплялося, що бандити розстрілювали один одного, іноді прямо серед білого дня.
Ми, обивателі, ходили по темних вулицях, по заметах, тому що в ліхтарях разом перегоріли лампочки, а вулиці перестали прибирати.
Іноді прямо на вулиці можна було побачити труп – замерз хтось бездомний або когось вбили.
Надзвичайно затребуваною послугою тоді стала установка залізних дверей, які досі прикрашають наші сходові клітки.
На цих же сходових клітках або під вікнами будинків можна було побачити використані одноразові шприци з-під наркотиків.
Зараз думаю: а як ми це витримали? Чому не бунтували?
Колись було. Намагалися вижити. Продовжували ходити на роботу, у кого вона була. У кого роботи не було, шукали її або займалися перепродажем того-сього.
На роботі грошей не майже не платили, але якщо раптом була получка, то люди тікали в магазин і щось там купували.
З продуктів це часто були курячі стегенця або ніжки Буша, як їх тоді охрестили. Про стегенець я ще напишу в цьому циклі, але наразі про інше.
90-ті роки були часом постійних змін і сподівань. Народ вважав, що запанував хаос є закономірним наслідком змін, але, як співав Цой в «Асі» «Змін, змін вимагають наші серця».
Сподівалися, що все заспокоїться, і стане краще, тим більше, що все що отримали у власність: хто квартиру, хтось акції якихось фондів або заводів, хто самі заводи і родовища.
Звичайно, знаходились скептики, які бурчали що квартири і без того були їх – ніхто геть не гнав, а продавати її вони не збираються; мало хто вірив у те, що акції принесуть гроші, але зате все тепер могли придбати різні товари: закордонну побутову техніку, електроніку, продукти, будівельні матеріали, одяг, путівки для виїзду за кордон.
Цікаво, що продукти, текстиль були поганої якості; тури за кордон – в автобусах і з нічними переїздами, а ось побутова техніка і електроніка були якісними. Зараз і вони стали не дуже.
І кожен міг щось вхопити. Хто побудував будинок і поміняв квартиру на околиці на квартиру в центрі, а хтось зміг придбати тільки шоколадку «Снікерс». Але це були нові можливості: щось нове, незвичне.
Ось ця споживча радість скрашувала життя.
Як же треба було дістати людей за попередній період, щоб вони раділи можливості купити шоколадку, ковбасу, якісь чоботи, які розвалювалися через півроку?
Ось що написано в моєму щоденнику за 1991 рік, за 24 жовтня: «Вчора я обійшла 7 магазинів і 2 точки громадського харчування. У них було: вим’я (дуже жирне), яблучний сік, журавлина з цукром і медом (150 гр. – 7 крб.), молоко (чергу години на три), різні овочі (кабачки – 4 руб., картопля – 2 руб. 50 коп., буряк – 2.руб. 50 коп і т. д.). Крім того, для батьків, які мають дітей до 3-х років, давали банку кільки і дуже погане м’ясо. Для людей похилого віку були: шинка, ковбаса, макарони, цукерки (мармелад і пастила), оселедець, м’ясо і т. д.
А я купила в сосисочної сосиски за 14 руб. 60 коп. (проти 8 руб. в торгівлі) 1.5 кг різних пирогів за 10 руб. і квашеної капусти на 5 рублів на ринку.
Свекруха отоварила мої талони на цукор. Вона ганялася за ним 2 тижні по всій Москві».
Це був маршрут, що становить прямокутник, обмежений 3-ій і 5-ій Парковій вздовж вулиці Першотравневій і Ізмайловського бульвару.
Плутанина, велика кількість пільгових груп, всілякі талони, незрозумілий асортимент товарів – все це дуже нервувало людей. І зверніть увагу на ціни. Всі радянський час картопля і буряк коштували по 10 копійок.
Я не пам’ятаю, яка у мене була зарплата в той час: вона кілька разів змінювалася за короткий час. Але моя зарплата завжди була дещо нижчою від середньої по країні. А середня в 1991 році була з січня по грудень від 308 до 1195. У жовтні, зокрема, 703 рубля.

У верхнє тематичне зміст
Герои 90х. Малиновые пиджаки и картошка по 2.50
Тематичне зміст (Медичні байки)